12 глава "Друзі"

Дванадцята глава

Ми прокинулись з Ксенією в обіймах один одного.

- добрий ранок, коханий

- добрий ранок — сказав я і нахилився до неї і поцілував її у губи — дякую за вчорашній вечір.

- не очікував такого, так?

- зовсім, ти мене здивувала — я її ще раз поцілував — що у нас сьогодні?

- у мене сьогодні — вона подивилась на годинник — залік, один єдиний залік....і почнеться він через дві години

- у мене здається також, треба збиратися.

Ми встали і одяглись.

- Христя сказала, що виправить твої оцінки — я не розумію яким чином. Але я знаю, що це саме вона ставила мені їх. Як викладачі це не помічали для мене це загадка.

- добре, це дуже хороша новина — я посміхнувся. Ми вийшли на кухню. Ксенія зробила нам каву і тости. Ми поснідали. Одяглись і вийшли з дому.

Виявилось, що у мене і у Ксенії однаковий залік буде. І ми будемо разом сидіти в аудиторії. Ми йшли по вулиці. І я побачив Віолу. Блін, напевно вона нас побачила і знову буде до мене приставати. Але на здивування вона пройшла повз нас, типу не помітила нас.

- Віола пройшла повз нас, навіть не звернула на нас увагу.

Ксенія посміхнулась, мені здалось, що тут щось не чисто. Я подивився на неї.

- ти мене чула, що я сказав?

- чула і що?

- ти не знаєш чому вона ось так пройшла, я здивований

- вона тебе більше не буде чіпати.

- ти серйозно так думаєш?

- я не думаю, а знаю

- звідки?

Ксеня нічого не відповіла і просто посміхалась.

- ти чогось недоговорюєш, давай кажи — я подивився на неї

- ти дійсно хочеш знати?

- так, ти щось зробила?

- так

- а що?

- я коли у понеділок вибігла на ранкову пробіжку, побачила Віолу, я ще подумала, що вона так рано робить на вулиці

- і що?

- вона підійшла до мене і нагадала про твій день народження і просила передати тобі подарунок

- цікаво, який подарунок вона хотіла передати?

- не хочу тобі його передавати

- чому?

- не хочу тобі ляпас давати...її подарунок був ляпас...вона хотіла через мене його передати. Замахнулась на мене

- серйозно?

- так, але твої уроки не пройшли даремно — я посміхнувся і обійняв свою принцесу за талію

- і що ж ти зробила?

- скрутила її руку, а потім сказала пару “ласкавих” слів.

Я зрозумів, що Ксенія зможе постояти за себе. І це добре...дуже добре. А те що Ксенія поставила на місце Віолу у мене це в голові не вкладається. Як? Як їй це вдалось? Я не розумію. Але дякую їй за це. Сама без будь-якої допомоги когось змогла це зробити. Молодець!

Я зупинився.

- ти чого? Чому зупинився?

Вона подивилась на мене, а я посміхнувся і міцно її обійняв.

- я тебе люблю — прошепотів їй на вухо. Вона подивилась на мене і поцілувала мої губи своїми ніжними і солодкими як мед губами. Від її поцілунків у мене швидше б’ється серце.

- я теж тебе люблю — теж на вухо мені сказала вона

Ми зайшли у будівлю коледжу. За п’ять хвилин до початку заліку. Ми зайшли у аудиторію. В аудиторії вже сиділи Аліна і Роман. Ми сіли біля них.

- привіт, готові до заліку? — запитала позіхаючи Аліна

- так — сказав я — а ви?

- та таке — сказав Роман — читав цілу ніч, так нічого і не вивчив.

В аудиторію зайшла викладачка. Ця викладачка завжди зла на всіх. Не задоволена життям, мабуть. Я відкрив зошит і почав переглядати всі питання. Викладачка сказала декілька слів, а потім почала всіх по списку викликати до себе. Я був один з перших. Як я хвилювався, але не так як тоді у понеділок коли робив пропозицію Ксенії. Мене трусило менше.

- хвилюєшся? — Ксеня помітила, що я нервую

- так

- подихай повною груддю, можливо легше стане

- а ти так робила?

- так, коли була на перших курсах. Я хвилювалась

- а зараз?

- ні, не хвилююсь зовсім

Викладачка подивилась на мене.

- Горбань Костянтин

- я пішов — сказав тихо я своїй принцесі і встав

- не хвилюйся

- мг..

Я підійшов до викладачки. Вона сказала сісти на стілець, що я і зробив.

- тягніть білет

Я витягнув білет.

- білет №8 — блін, чому не дев’ять, це моя улюблена цифра