Глава 2

 Переді мною стояв Роман.

 - Ти? Я думала, що ти ще у класі.

 - Я зміг вирватися. Твої однокласники ще ті прилипали. - Він посміхнувся, да так, що я посміхнулася йому у відповідь. - До речі, мене Рома звуть.

 - Я Ніка. Приємно познайомитись.

 - Мені теж. Ти далеко живеш?

 - Ні, тут недалеко, за вокзалом.

 - У дев'ятиповерхівці? 

 - Так, а що?

 - Та нічого, просто я теж там живу. - Рома посміхнувся, а я здивовано на нього подивилася.

 - І давно?

 - Десь тиждень. Тоді може разом підемо? Ти мені якраз розкажеш про себе та свій клас.

 - Окей, тоді ти теж про себе розкажеш.

 Рома виявився приємним співрозмовником. Я йому розповіла про себе та свій клас, а він уважно слухав, не перебивав, лише іноді здивовано піднімав брови. Коли я закінчила, ми були біля магазину, у якому я завжди беру какао.

 - Нічого собі! Я не думав, що у мене такий ненормальний клас! - Розсміявся Рома. - Слухай, може, зайдемо на каву?

 - Я каву не п'ю, лише чай, какао або гарячий шоколад.

 - Окей, ходімо.

 - Стій, я не можу. У мене немає з собою грошей. 

 Рома лише посміхнувся.

 - Я пригощаю. Вважай, що це у знак нашого знайомства.

 - Гаразд.

 Поки ми йшли додому, Рома розповідав про себе. 

 - У мене є брат - близнюк Ігор та молодша сестра Маша. Мама працює в офісі, тато лікар. До речі, переїхали ми тому, що татові запропонували тут роботу.

 - А чому Ігор сьогодні не прийшов?

 - Батьки чомусь вирішили віддати нас у різні школи

 - Зрозуміло. 

 - Ніко, дай мені свій номер будь ласка.

 - Гаразд, тоді ти давай свій.

 Ми обмінялися номерами і розійшлися. Виявляється, що він живе якраз піді мною. Коли я прийшла додому, мої рідні вже були вдома.

 - Усім привіт!

 - Привіт. Як справи, доню? - Мама завжди цікавиться моїми справами, за це я люблю її найбільше. 

 - Все чудово.

 - Ніко, а що то за хлопець, з яким ти йшла додому? 

 Іноді я ненавиджу Віру за те, що вона знає про мене все і бачить все, що я роблю.

 - Який хлопець? 

 Це тато. Як тільки він чує про хлопців, одразу приміряє образ суворого татуся.

 - Заспокойся тату, це Рома. Він новенький у нашому класі. Недавно переїхав і живе якраз під нами. Ми лише сьогодні познайомилися.

 - Дивись мені.

 І знову пішов у свій гараж. Тато хоч і інженер, але захоплюється машинами і майже весь свій вільний час він проводить у гаражі.

 Я лише закотила очі та пішла у свою кімнату. Переодягнулась у футболку та шорти. Я тільки зібралася піти щось перекусити, як мені прийшло повідомлення від Роми:

 " Привіт. Як справи? "

 " Добре. Слухай, Ромо, я тут подумала, нам варто познайомити Віру та Ігоря. Вони подружаться. "

 " Хороша ідея) Тоді ввечері обговоримо план знайомства:) Якщо ти не зайнята, звичайно. "

 " Ні, не зайнята. Тоді ввечері напишу, бувай. "

 " До зустрічі. "

 Тут мені подзвонила Кіра. Я взяла слухавку.

 - Привіт Кіро! Як там Оля?

 - Краще не буває. До речі, ти нічого не хочеш мені розказати?

 Нічого робити, довелося розповісти усе як є. Кіра трохи образилася, що я пішла додому з новеньким, але взяла з мене обіцянку, що я їх познайомлю.

 Вечір настав швидко. Я написала Ромі, але він вибачився, сказавши, що не може зараз переписуватися. Запропонував завтра вранці, я погодилася.

 Коли я спустилася на вечерю, батьки і Віра щось жваво обговорювали. Виявилося, що завтра ми їдемо на кілька днів у столицю. Там у тата невеличке відрядження і він вирішив взяти мене, Віру і маму з собою. Сказав, що дасть нам грошей і ми зможемо погуляти по місту. Я була тільки за.

 Перед тим, як лягти спати, я написала Ромі та Кірі, що завтра їду і щоб мене у школі не чекали. Після цього я вимкнула телефон і лягла спати, з нетерпінням чекаючи завтрашнього дня.