Ти завжди будеш в моїх обіймах

*** 3 ***

         Решту дня пара провела в прогулянках містом. Цього разу Денис був більш говірким, ніж учора. І хоча він уникав відповідей про те, чим він зараз займається, але охоче розповідав про своє минуле та уподобання. Виявилося, що у них багато спільного. Наприклад, обоє любили кататись на велосипеді, попри любов Олени до бандури у них були спільні уподобання в музиці. Виявилось, що вони обоє є фанатами одного відомого гурту. Денис, як і Олена, народився та виріс у невеликому містечку. А згодом переїхав у велике місто. А ще він грав на гітарі. Олена пожартувала, що у них хоч і різні інструменти, але водночас схожі, бо в обидвох є струни. А ще він віддавав перевагу театру, а не кіно. Олена зауважила, що була впевнена, що з його фізичною підготовкою він мав би бути фанатом бойовиків. Але Денис відповів, що розчарувався в них. Хоча не уточнив чому.

         Надвечір, коли вони вже підійшли до будинку в якому жила Олена, він раптом міцно пригорнув її до себе. Олена, впершись обличчям в його груди, насолоджувалася теплом та ледь відчутним ароматом парфумів. На кілька хвилин між ними запала тиша.

- Здається, ти хочеш мене задушити. -  зрештою прошепотіла дівчина.

- Пробач. - теж пошепки відповів Денис і трохи послабив обійми. - Пам’ятаєш, я учора казав, що у мене квиток на потяг?

- Угу. - мугикнула дівчина все ще притуляючись обличчям до його тіла.

- День від’їзду вже завтра.

- А не можна його перенести? - запитала Олена та зазирнула в його очі. Вони були наповнені смутком.

- Я б хотів… Але не можу. Це робоча поїздка. Я і так забарився сплутавши поїзди. - ледь помітна посмішка торкнулась його обличчя. - Хоча, якби не це, то я б ніколи тебе не зустрів.

- А як довго вона триватиме?

- Шість місяців…

          Олена різко відсторонилась:

- Жартуєш?!

          Денис нахмурився та міцніше пригорнув її до себе:

- Хотів би. Але після того я матиму змогу вільно обирати місце роботи вже без таких тривалих поїздок.

- І яке ж місце обереш?

- Там, де будеш ти. - прошепотів Денис та нахилився, щоб поцілувати її. В цей самий момент Олена піднялась на носочки, щоб поцілувати його, а тоді тихенько засміялась:

- Здається, коли я була на каблуках це було зробити зручніше…

- Я знаю як це виправити - теж сміючись відповів Денис і легко, наче пір’їнку,  підняв її обхопивши за талію. А вже наступної миті Олена розсміялася відчуваючи, що летить. Відчувши, що від кружляння у неї паморочиться в голові вона попрохала Дениса зупинитись.

- О котрій ти їдеш? Я хочу приїхати на вокзал, щоб провести тебе. - посерйознішала дівчина.

- Зробімо це зараз. Не люблю прощань на вокзалі.

- Але…

- Зате люблю зустрічі. - випередив її питання Денис.

- Тоді я чекатиму цього моменту. - одинока сльоза, схожа на ранкову росу,  скотилась з її обличчя.

- Я теж - відповів Денис ніжно стираючи росинку подушечкою великого пальця.

 

     Олена проснулась від тривожного сну. Снився коханий. Щось говорив. Але Олена не могла розібрати слів. Рука автоматично потягнулась до телефону. Зазвичай вранці на ньому було повідомлення від Дениса з ранковим вітанням. Однак цього разу екран був порожнім. Олена глибоко в душі відчула легке тремтіння. Давався в знаки тривожний сон. Але заспокоювала себе тим, що ще надто рано і він просто не встиг надіслати його. Відчуваючи, що вже не зможе заснути Олена піднялася з ліжка та одягнулася. За вікном буяло літо, а заняття мали відбутись лише за кілька годин. Тож вона вирішила прогулятися. У серці й далі звучав тривожний дзвіночок. Прогулявшись звичним маршрутом Олена попрямувала в кафе. Шлях проходив через парк, в якому взимку був каток. Зараз тут розташувався літній ярмарок з кількома розважальними ятками. Сівши за звичним столиком Олена замовила каву та вкотре перевірила телефон. Денис так і не написав. Вперше за довгий час. Пальці самі потяглися до набору повідомлення: “Доброго ранку, коханий. Я у нашому кафе. Посмакуємо кавою разом?”. Відправивши повідомлення поклала телефон так, щоб було зручно слідкувати за сповіщеннями. Відповіді так і не було.

         Вдихнувши аромат кави Олена відпила невеликий ковток та задумавшись закрила очі. Так багато було пов’язано з цим кафе. Їй не вірилось, що від тієї розмови з Денисом пройшло довгих 5 місяців. Приймаючи пропозицію Дениса вона й уявити не могла, що зможе не просто будувати стосунки на відстані, а й закохатися. Але як виявилося - це можливо. Кожного дня він першим бажав їй доброго ранку та останнім бажав солодких снів. Крім того, вони багато спілкувалися телефоном. Здебільшого вони говорили ввечері. Зважаючи на їх коротке знайомство теми для обговорення знаходилися самі собою. А ще, навіть бувши на відстані, Денис знаходив можливість робити їй сюрпризи. 

           Наприклад, на День закоханих він надіслав їй підвіску у формі половинки серця. А разом з нею - записку про те, що інша половинка в нього та запросив у кафе. Те саме, де вони познайомились. Там виявився замовлений для неї столик зі святковою вечерею. Отак і вечеряли - нарізно, але водночас разом, спілкуючись по відеозв’язку. Схожий сюрприз був і на 8 березня. В тому ж таки кафе на Олену чекав улюблений десерт та великий букет білих троянд із табличкою “Кохаю”. в черговий раз прочитавши його зізнання Олена інстинктивно обійняла букет та наче відповідаючи йому прошепотіла “Я теж”. Усвідомивши власні слова відразу ж записала “голосове повідомлення” Денису із зізнанням. Відтоді їх стосунки набули ще глибший зміст. Кожного дня Денис повторював, що їх розлучає дедалі менше днів. Олена теж чекала зустрічі. І вже залишалось почекати зовсім небагато. Всього кілька тижнів. І вони з коханим будуть разом. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше