*** 4 ***

        З того дня Олена лише двічі отримала короткі повідомлення від Дениса. Дні змінювались ночами, ночі змінювались тижнями. Від останнього повідомлення пройшло майже три місяці. Олена не знаходила собі місця від хвилювання. Денис мав приїхати ще півтора місяця тому. Однак досі не дав про себе знати. Одного разу Дарина припустила, що можливо, він і не планував повертатися до неї. А всі слова - не більше, ніж жарт. Однак Олена категорично відкинула це припущення. Вона вірила Денисові. Він не обдурював її. З ним щось сталося. Саме тому він не виходить на зв’язок та не приїжджає. Олена була ладна навіть вирушити на його пошуки. Однак він не розповів їй куди поїхав та де жив останнім часом.

        Кілька разів Олена шукала Дениса через соціальні мережі. Однак і цей задум провалився. У жодній соціальній мережі його не було. Не допоміг навіть пошук по фото. Якби не його подарунки та листування в телефоні, то вона вже була навіть згідна погодитись з тим, що це була фантазія в її голові. Кожного дня дівчина гуляла по їхньому маршруту який закінчувався в одній і тій самій точці - їхньому кафе. Десь глибоко в серці вона сподівалася, що коханий влаштує їй сюрприз і вони зустрінуться саме тут. Як і багато місяців тому.

         Усе змінилося в один із серпневих ранків. Спершу Олена не звернула уваги на те, що з першими променями сонця усе йшло не так. Спершу зламався кран. Тоді праскою вона зіпсувала свою улюблену кофтинку. Готуючи сніданок до списку пошкоджених речей додалась філіжанка з кавою. І поки вона стирала з підлоги розлиту каву - підгорів сніданок. І помітила вона це лише тоді, коли кімнатою потягнувся запах горілого та тонка смужка диму. З пересердя дівчина жбурнула страву разом зі сковорідкою до відра зі сміттям. Підхопивши рюкзак дівчина голосно грюкнувши дверима вийшла з квартири. Ноги самі вели до знайомого кафе.
       Сонце ласкаво пригрівало й у парку з’являлося все більше туристів. Олена віддалено спостерігала за ними через вікно кафе. Вона завершила їсти ще годину тому. Однак невдалий початок дня зіпсував бажання займатися запланованими справами. А ще її інтуїція підказувала, що їй потрібно бути тут. Щось має статись. І якщо вона піде, то пропустить щось важливе.
       Раптом увагу Олени привернув який силует, який проковзнув повз її погляд. Кліпнувши очима кілька разів Олена сконцентрувала увагу та почала уважно розглядати площу перед кафе. Нікого знайомого не було. Хіба що… Її погляд повернувся до імпровізованого тиру, що був навпроти кафе. Увагу привернув хлопець, який тримав зброю в руках та стріляв по бляшанках. З реакції дівчини, яка стояла поряд, було зрозуміло, що стріляє він напрочуд влучно. Однак не його влучність зацікавила Олену. А сам юнак. Він нагадував їй Дениса. В душі піднялась буря емоцій: здивування, радість, піднесення. Олена піднялася, щоб піти до нього. І раптом - "стоп". Вона ж могла помилитись. Варто спершу побачити юнакове обличчя. Та й дівчина поряд незнайома для Олени. Було видно, що вона прийшла разом з цим юнаком. А з чого б йому бути з кимось іншим, якщо він приїхав до неї? Олена зітхнула та повернулась, щоб зручніше сісти. За хвилину її погляд знову повернувся до вікна. Від побаченого у неї перехопило подих. Той юнак із дівчиною наближались до кафе. І це справді був Денис. Оглядаючи його Олена помітила, що він тримає цю дівчину за руку. Вона щось захоплено розповідала, а він сміявся з її слів. Ось вони ближче і вона вже чує до болю знайомий голос. Серце стиснулось від болю. Подумки перебирала варіанти хто ця дівчина і чому поряд з її коханим. Серце гупало щоразу сильніше та перебивало усі думки. Сестра. Це, мабуть, його сестра. Заспокоювала себе Олена. Та чогось спокійніше не ставало. 

      Тим часом юнак з дівчиною увійшов до кафе. Поряд з Оленою був вільний столик і пара попрямувала до нього. Юнак пройшов повз Олену навіть не звертаючи на неї увагу. Вона відчувала як пітніють її долоні, а тілом пробігають тисячі мурах. А що якщо Дарина мала рацію? Невже Денис лише грав з нею та її почуттями? Навіть зараз, проходячи повз неї, він вдає, що вони незнайомці. Майже не усвідомлюючи своїх дій Олена простягла тремтячу руку та вхопила юнака за рукав:

- Денисе…

        Юнак зупинився та ставши в пів оберту здивовано поглянув спершу на свій рукав, а тоді повільно перевів погляд на обличчя дівчини. Від його погляду Олені стало холодно. Він дивився на неї як на чужу. І це не було вдавано.

- Коханий? Це твоя знайома?! - звернулася блондинка до Дениса.

        Той лише похитав головою.

- Звідки? Ти ж знаєш, що я раніше ніколи не бував у цьому місті. - і повернувши голову до Олени звернувся вже до неї. - Мене й справді звати Денис. Але я не знаю Вас. Будьте такі ласкаві - відпустіть мою руку.

      Олена повільно відпустила його рукав та підняла руки в німому протесті. Її груди почали частіше підійматися. І водночас їх здавалося, що їх стискає щось схоже на тиски. В голові почало паморочитись і на мить втративши контроль над своїм тілом вона похитнулась. Денис завбачливо простяг руку, щоб підтримати дівчину. 

- Не чіпай мене. - огризнулась Олена відсахуючись від нього. 

        Юнак звернув увагу на те, скільки болю та відрази було в її голосі. 

- Як знаєте. Я хотів лише допомогти. Але й на “ТИ” ми не переходили.

- Боже, яка я дурепа. - бубніла собі під ніс Олена не зважаючи на фразу Дениса. 

        Водночас вона механічно діставала гроші із гаманця, щоб розплатитися. Але й тут, ранкові пригоди не скінчилися. Різко кладучи гроші на столик Олена зачепила стакан і той полетівши на підлогу голосно дзенькнув та розсипався на сотню осколків. Олена застигла. А тоді закривши очі глибоко вдихнула. Вже спокійнішим рухом дістала додаткову купюру та поклала поруч із рахунком. В сторону Дениса вона більше не дивилася. Хоча юнак все ще стояв поруч і вона усім своїм тілом відчувала його присутність.