*** 9 ***

         Денису здалось, що з останніми словами його різонули гострим лезом ножа. І хоч він не бачив обличчя дівчини та все ж відчував біль та образу в її голосі. Водночас він не очікував такої відповіді. Раптом його осінило: а що якщо він запізнився? Що, якщо вона вийшла заміж чи має нареченого і тому позбулася паперового кільця? Однак поставити ці питання не було кому. Дівчина вже увійшла в будинок. Денис же знову повернувся до лавки. Якщо дівчина до цього часу зберігала паперову прикрасу, значить ще не все втрачено. І він не здасться поки не поговорить з коханою та не пояснить їй всього. Якщо ж вона справді не кохає його, то він зникне з її життя, хоч як це не боляче. Однак він хотів, щоб вона була щасливою. 

      Цієї ночі Олені не спалося. Постійно перекручувалася з одного боку на інший. Турбувало питання чи правильно вона вчинила відмовившись говорити з Денисом. З одного боку цікавило, що такого він хотів пояснити. А з іншого - після його вчинку чотири роки тому їй було важко з ним розмовляти. Зрештою дівчина встала з ліжка, та попрямувала до вікна. Зазвичай спостерігання за нічним небом відривало її від сумних думок. 

       Сьогоднішня ніч виявилася напрочуд ясною, хоч місяця не було видно з її вікна. Зазвичай лише за годину до світанку було так добре видно тисячі зірок, які мерехтіли різними кольорами. Випадково погляд дівчини опустився на двір перед будинком. Знайома постать стояла вдивляючись чи то у небо, чи то у вікна будинку. “І чого він тут посеред ночі?!” Спершу Олена хотіла заховатись, але потім зрозуміла, що в кімнаті темно і її не видно. Мимоволі вона залюбувалась Денисом. Він непорушно стояв тримаючи руки в кишенях штанів. Навіть попри темряву впадали в очі його зріст та мужні широкі плечі. Крім того, дівчина зауважила, що він стояв лише в одній сорочці на короткий рукав. Дивлячись на нього її пересмикнуло від холоду. Серпневі ночі були холодними й тільки божевільний міг гуляти так легко одягненим. Тут її пересмикнуло. Саме так він був одягнений, коли вона його зустріла біля будинку. Це могло означати одне - він пробув тут всю ніч. “Так і захворіти можна” пронеслося в голові дівчини. Інстинкт взяв гору над емоціями й накинувши покривало на плечі вона вибігла на вулицю. Опинившись за кілька кроків від Дениса дівчина зупинилась.

- Тікаєш від когось? - поцікавився Денис спостерігаючи як вона вибігає з будинку.

- А ти патрулюєш будинок та його мешканців? - в’їдливо  запитала дівчина забувши, що ще хвилину тому турбувалась за Дениса.

- Чому ж усіх мешканців? Мене турбує лише одна його мешканка. - посміхнувся Денис та підійшов до неї на один крок. В той самий час дівчина повільно відступила на крок назад.

- Серйозно, чому ти тут посеред ночі? - допитувалась дівчина відчуваючи як серце в грудях починає пришвидшувати свій бій.

- Я б сказав, що це вже майже ранок. - посміхнувся Денис. - До того ж я казав, що хочу поговорити з тобою. - серйозно відповів Денис знову ставши на крок ближче.

- І для цього потрібно було стояти тут всю ніч? - відступаючи на крок назад запитала дівчина.

Денис невинно знизав плачами.

- І не лише ніч. Я ладен вистояти стільки, скільки потрібно. - знову крок вперед

- Боїшся, що втечу? - відповіла дівчина і відступаючи крок назад наступила на покривало і перечепившись почала падати. Однак Денис миттєво зреагував миттєво й Олена впала не на асфальт, а в його обійми.

- Я ж казав, що ти завжди будеш в моїх обіймах. - прошепотів Денис міцно обіймаючи кохану.

        Олена стояла принишкнувши та вдихала аромат його парфумів. На мить їй здалось, що не було оцих чотирьох років розлуки з Денисом. Він підтягнув покривало, яке сповзло з її плечей і чарівність моменту зникла. А на її місце прийшла реальність. По щоці Олени потекла сльоза і напевно впала на руку Дениса, тому що він тут же витер обличчя подушечкою великого пальця.

- Не плач… - прошепотів він.

- Навіщо ти прийшов? Що такого сталось за ці чотири роки, що ти раптом вирішив поновити наше знайомство? - шморгаючи носом запитала Олена все ще притуляючись до його тіла. Вона знала, що мусить покинути його обійми. Але ніяк не могла знайти для цього сили.

- Просто я нарешті пригадав те, що ніяк не міг пригадати. - так само пошепки відповів юнак.

       Йому здавалось, що якщо він заговорить голосніше, то зникне момент довіри, який виник з нікуди. Обіймаючи дівчину він відчував як її тіло починає трястись. Про що він лишень думає! Ніч була досить холодною і покривала та його обіймів не вистачало, щоб зігрітися. І хоч як він не хотів відпускати її зі своїх обіймів та все ж потрібно. Буде неправильно, якщо вона ще й захворіє через нього.

- Що це означає? - врешті підняла голову дівчина та поглянула на нього. Її очі блистіли, не менш яскраво зірок на небі. Від розуміння того, що він є причиною сліз дівчини Денису ще більше стало гірко й боляче.

- Це довго пояснювати. А ти вже й так замерзла. Буде краще, якщо поговоримо про це вранці.

      Дівчина нервово хмикнула.

- Вранці кажеш? А чи прийдеш ти вранці? Чи знову зникнеш?

- Я не збираюсь нікуди йти. - твердо відповів юнак. - Та й чи сидів би я тут всю ніч лише для того, щоб зникнути? Тим паче, що я прийшов поговорити з тобою і не зникну, поки не поясню тобі всього. Якщо після цього ти захочеш, щоб я зник, то я так і зроблю.

       Олена кивнула головою і щільніше закутавшись попрямувала до дверей будинку. Входячи в них вона повернулась поглянути на юнака. Той непорушно стояв та дивився їй вслід.

- А як же ти? Тобі ж теж має бути холодно, як так можна спати?

       Денис знизав плечима.