Розділ третій

Дощ кидав краплі, мов бешкетливий хлопчисько камінці  у сусідське вікно.  Надворі гриміло, гупотіло, тремтіло, свистіло. 

Темно й лячно. Чи від чорної ночі та темряви?  А може від чорних хмар чи чорного диму?

Ліна прокинулася від страшного болю внизу живота.

Котра година? Де вона є? Що з нею? Невже передчасна  менструація? Таке бувало, коли організм перебував у стані емоційного чи фізичного виснаження. Що робити?

 Фред спав, підставивши для споглядання свою спину у чорній футболці. Він—такий сильний і впевнений, приємно пахне апельсином і кавою. Вона ж в його домі— брудна і безпомічна.

Ліна спробувала підвестися. Не вдалося. Ще раз— немає успіху. Переборюючи сором, вона доторкнулась до плеча чоловіка, від хропіння якого кімната здригалася сильніше, ніж від гупання в аеропорту.

Він різко підхопився. Ліна хотіла його розгледіти, але він машинально взяв її на руки й відніс туди, куди потрібно.

Поставивши її посеред ванної, спокійно запитав:

—Тобі допомогти?

— Ні, ні! Я сама.

Якій би жінці  сподобалося, як за нею спостерігають в такій ситуації?

— Я за дверима почекаю. Ти дуже слабка.  На замок не закривайся, зрозуміло?— сонно, але твердо мовив Фред.

— Я…Мені… — Ліна боялася заговорити до нього. Замовкла.

— Я тобі поклав перевдягання та предмети гігієни ще вночі. З чим не справишся — можеш гукати. Я прийду.

Він вийшов. Ліна глянула навсібіч. На полиці лежав чийсь жіночий одяг. Зверху  в коробці комплект  спідньої білизни. По назві, яку вона чула від Нати, зрозуміла, що дорогий.

Думки дівчини пострибали, як шалені коні:

«А може, може десь бігає дружина, а чоловік розважається таким чином  з незнайомками? Можливо це купувалося для тої, хто не дружина.  Чи то він маніяк й в нього такі ігри? А може він мене давно вистежував, бо розмір то підходить...Він для мене купував речі чи це чиїсь?  Чоловік навіть про  прокладки знає…? Боже, в лапи якого чудовиська я потрапила? Скільки часу провела з ним?»

Ліна прикрила рот рукою, щоб стогін здивування не вискочив танцювати на пересохлих губах. Все було таким дивним для молодої вчительки!  Вона ніколи би не купила собі такого красивого одягу! От тільки не від коханого чоловіка подарунок, а від страхітливого незнайомця!  Дежавю! Колись це вже було з нею! Тоді бабуся сказала, що вона не віруюча, а остання…

Бабуся! Ліна здригнулася. Вона завжди ночувала вдома. Навіть у Нати вона рідко гостювала до ранку.  Особливо після випадку з Бернштейном. Бабуся була строгим охоронцем її честі і гідності. Завжди приказувала: «Яблуко від яблуні недалеко падає, а ти у нас золоте дитя, тому не рівняйся на матір!». Як їй буде пояснити, де вона була, коли Ліні самій невідомо що той чоловік зробив з нею. І як тепер буде говорити з...

Вона затремтіла. Ридання, що клубком стояли в горлі, вистрибнули на волю, розмотуючись гіркими сльозами по обличчю дівчини.

По ногах бігла кров. В запеченій крові була й біла  сорочка, що висіла  на ній. Чужа. Чоловіча. Гудзики обрізані. Мода така чи що?

— Господи, Боже мій!

У величезному дзеркалі вона могла розгледіти своє худе тіло з голови до ніг. Побите опухше лице, волосся збите в колючий липкий клубок, нижче грудей до живота полоси порізів і швів.  А ще, до її голого сорому додалася невчасна менструація! І її таку бачив незнайомець. Голу, брудну.  А її одежина була яка? Не з бутіків, а дешеві турецькі речі з ринку! Не те, що ця покладена для неї краса! Хіба вчительки отримують стільки, щоб одягатися як голлівудські кралі? Вона знала, що дорогий одяг в гардеробі жінки не з'являвся просто так…

Ноги налились свинцем, руки задерев'яніли! З очей градом сипалися сльози, а вона не могла їх навіть витерти. Соромно аж до смерті!

Чому вона не в лікарні? Чому цей дивний чоловік у військовій формі тримає її тут? І чому така «потвора» потрібна йому тут? 

Худе синювате тіло тремтіло і не слухалося зляканої хазяйки.

—Ти там як? 

Не отримавши відповіді, Фред зайшов. Він діяв вміло. Обережно зняв брудну сорочку. Розплутував волосся. Якби це робила тітонька-санітарка в лікарні, то Ліні було б легше прийняти факт, що хтось бачить її в чому мати народила! 

Це ж був чоловік! Вона ніколи не була голою перед чоловіком.

— Фантазуєш?—засміявся Фред.

В цьому сміхові було щось таке відоме їй, ба більше, рідне. Вони перетиналися десь?

Ліна похитала головою не для заперечення. Їй хотілося відігнати образи з минулого.

— Н-н-ні! —звуки перечіплювалися через зуби і котилися незрозумілим цокотінням під ноги чоловікові, який  старанно змивав її волосся зі своїх рук у величезному білосніжному умивальникові.

— Ненавиджу істерики, та що вдієш? У всіх буває! —струснувши каплі з пальців, Фред спокійно  взяв дівчину під лікті. — Пора освіжитися! Давай, вперед!

Ліна ступила декілька кроків.

Перед входом у величезну душову кабіну,  чоловік підсунув їй резинові тапки.

—Мої. Великі. Сорок третій.  Нічого страшного. Взувай!

Колись мати сказала їй одну фразу, в якій був зібраний її багатий досвід спілкування з різними особами протилежної статі: «Якщо боїшся чоловіка, краще слухайся його».

Вона не любила згадувати її, але материнські моралі раз по раз виринали в пам'яті в такі моменти, як от цей.

Вона стрепенулась, коли тепла вода побігла по тілу, а Фред почав намилювати шампунем їі волосся. Він робив це так, ніби дійсно, сотні, тисячі жінок перейшли через його руки. Потім впевнено змивав мило, майже не торкаючись голови і тіла. 

Вода перестала шуміти. Фред потягнувся до жовтого рушника й закрутив її волосся у тюрбан.  З сушилки зняв ще один такого ж кольору, але більший рушник, закрутив в нього Ліну й промовив:

— Нам ще обробити шви! Не бийся в паніці, бо зробиш гірше лише собі!

— Ви… Може, в лікарню? Вже «завтра»? Можна декілька «чому»?

Хоча вона і була вчителькою, та почувалася нині гірше двієчниці.

— В тій ситуації, що ти опинилася, до мене було швидше, ніж до лікарні чи, наприклад, до моргу.