Розділ п'ятнадцятий

Ліміт слів вичерпався. Фред замовк.

Ліна теж не бажала сваритися з Алом, тим більше говорити про Сипа чи Фрола. Вона закрила очі. Вдала сплячу красуню.

Фред втомлено усміхнувся. Розгадав її задум. Він запустив руку у її волосся. 

Перебирав пасма. Напруга проходила. Заспокоївся він, втишилися емоції у дівчини. Він вийняв руки з її густого русявого волосся. Багато доторків до неї.  Давно перестав реагував так гостро на людське тіло, тут… Ліна здається взагалі не розуміє, що з ним коїться. Межа так близько. 

Ал подумки молився. Молитва переросла у спів. Спочатку  тихий «Gott ist gegenwärtig»*, потім голосніший «Lobe den Herrn, meine Seele»**. На останньому куплеті гімну Ліна задрімала. 

Фред вислизнув з кімнати. Двері лишив привідкритими, боячись грюкнути й розбудити дівчину. 

Він пішов у ванну. Від спеки піт лився маленькими струмочками. Піт — звичайне явище, але Фред любив чисте тіло. Не встиг закінчити водні процедури, як завібрував телефон. Під'їхав Фрол. 

Наспіх одягнувши штани, Фред вискочив на двір.   Фрол, зайшовши за ворота, аж присвистнув.

— Брате, ти це що утнув? З Ліною вже встиг?

— Льош, ти невиправний! Все тебе тягне на інтим.

— А що? Хіба кожен день Фредерік Бернштейн напівголий вискакує?

— Людина душ приймала.

— Боже мій! Фред! Ми — дорослі хлопці! З Ліною чи сам собі?

— Не призивай імені Господа надаремно! Чого веселишся? До чого тут Ліна? 

Фред глянув так, як в той день, коли розсипалась їхня компанія.

— Ну все! Тихо, тихо! Не бери за барки! Ну я ж пожартував. Знаю, ти можеш дати так, що кишки скрутяться! 

Фрол вдав, що боїться, аж тремтить! 

Александр скрушно похитав головою.

Фрол був таким завжди. Любив поговорити на делікатні теми й оцінити що і як краще. Фред дивувався, як він зійшовся зі своєю Яросею. Фрол вважав себе естетом в інтимній сфері, тому скуштував трохи жінок.  Казав, що представниці протилежної статі, як прикраси. Одне й теж кожного дня приїдається.  А потім взяв і різко одружився на Ярославі Сипко! Її він порівнював з обручкою, кажучи, що його жінка, як прикраса, котру не хочеться загубити. Ще б пак! Якби пішов по якусь «дешеву біжутерію», Сергій пристрелив би і мокрого місця не лишилося би. Як Сип віддав такому бабію, як Фрол, свою сестру — невідомо. Хоча, Альоша намагався з усією компанією підтримувати зв'язок. Єдиний з них усіх…

Фред же Ліну не рівняв ні до кого! Вона була одна! В кожного свій шлях.  Вибір Ала — кохання і вірність. 

— Брате! Не гарячкуй! — Фрол заговорив серйозно, — знаю, що ти Ліни і пальцем не зачепиш…

За мить усміхнувся, підморгнув другові:

— Хіба що в цілях огляду.

— Не балакай лишнього. Давай мою перепустку, передачу. Ярославі привіт. Як вона терпить такого барабола і вредіну— поняття не маю! 

— І я тебе люблю. Берніка Нарваного!

— Перепустка.

— Ал…

— Віддавай. По-хорошому.

Фрол зам'явся. Йому було шкода друга. Після втрати Сипа, зовсім не хотілося, щоб загинув і Ал. Останньому і так не солодко жилося. Він рано почав втрачати тих, кого любив. І тепер, коли зустрівся з Ліною, невже не хоче простого людського щастя? 

— Александр  Фредерік Бернштейн, вгамуйтесь! Вас вчора виписали з лікарні. Нагадати з якої причини ви там опинилися? «Діагноз»: фізичне і моральне виснаження.

Фредові не хотілося про це говорити. І так новину про військового хірурга, який звалився з голкою в руках на пацієнта, рознесли всі місцеві та республіканські канали! Хто шкодував його, хто ганив. Добре, що той бідосик вижив! 

— Яка б то не була причина, мої документи — це мої документи. Що там по Ліні? 

— Брателло займається питаннями Сипа, тому вибач. Макс сказав: після обіду.

— А що по Сипові? 

— Їду розбиратися з «денеерами». Взялися вони до нього. Мало того, що добре шматонули, то ще й поховати не дають по-людськи. Ярося плаче-голосить. До  Свя…, ой, Ліни відправлю. Може трохи розважиться!  Бо спочатку  тижня тебе ледве живого привезли, ввечері взнала за Святошу, загибель Гєри і Лілі, а вночі повідомили про вбитого Сергія.  Як думаєш, Ліна нормально сприйме її після всього, що було тоді? Ярося ж там ні до чого! Вона просто сестра Сипова!

— Льоша, ми ще не говорили за це все. 

— А що ви робили весь вечір, нічку і півранку? 

— Знайомилися.

— Що? — Фрол прихнув сміхом. — Жартуєш?

— Вона мене не впізнала! А я не кидався на неї… 

— Ти їй не сказав? Ну ти й дивак!

—Дивак, якого обманули!  Що я міг  їй сказати? Може в неї чоловік, діти! А тут Ал, який їй по суті й був ніким, претендує на щось! Тринадцять років тому її від'їзд без слова, без  півслова убив романтика. Лишився Фред…Так їй і представився!

— Бог ти мій! Тебе контузило десь чи що? Не знав, що ти такими розладами страждаєш! Якщо так, то чому вирішив привезти її в свій дім в такому стані?  Ти ж її впізнав одразу?  Чим ти думав?

— Думав, що як  військовий хірург я справлюсь! 

Бернштейн засміявся. Це був гіркий сміх на межі сарказму та істерики. Коли він перейшов, додав:

— Ні, брате! Я не думав! В мене всі клепки повилітали, коли я впізнав у нещасній дівчині мою Ліну. А придумати — ми вчора вдвох там були! Здається, то була твоя ідея.

— Ви з Сипом невиліковні вовки-одинаки. Топай звідси. Давай! Вирішуй все, відіспись! Тобі до якого звільнення дали? 

— До наступного понеділка.

— Не витрачай цей час на пусті розмови. 

— Бернштейнівська наука?

— Що не кажи, твій батько був хорошим вчителем життя.

— Фрол-старший став гідним заступником старого Бернштейна. 

— Ага! До речі, Макс тобі вчора на  пошту тобі всю інфу про Ліну Володимирівну Дарченко скинув. Вона була під  твоїм носом вже довгий час! Як, як ти з нею ніде не перетинався? Ти ж ніби теж побожним став? Невже її ніколи не бачив на тих, як воно, богослужіннях?

— Я в Макіївці менше півроку. Сам знаєш, був прив'язаний до матері. І якби мав багато вільного часу, не звернувся би до твого братця!