Тихий вітер

РОЗДІЛ 20 Правда Чорного Полковника

Тиша перетворилась на тягучу суміш шокуючих відкриттів. Вона заповнила мої думки та позбавила можливості рухатися. Навіть коли за моторошними гостями зачинилися вхідні двері, я залишалася нерухома.

Як і Чорний Полковник.

Минуло кілька хвилин. Він повільно сів на підлогу, підтяг ноги й зігнув у колінах. Офіцер обхопив голову руками й став повільно розгойдуватися з боку на бік. Його пальці поринули в чорне волосся та стиснулися. Він ніби хотів вирвати їх, але зрозумів свою безпорадність і відпустив темні пасма.

Я судомно зітхнула, дивлячись на чоловіка, якого щойно розтоптали.

Не знаю, що могло б змусити мене співчувати йому більше, ніж те, що сталося кілька хвилин тому. Мозок повільно переварював усі слова, що були сказані в цій кімнаті, кожну дію, кожний рух.

Це відбувалося насправді. Це не спектакль, а реальний шантаж, який використали, щоб утримати під своєю владою цього чоловіка.

Генерал Копп убив лікаря, який вчора приходив до мене. Через те, що полковник Валенті потрапив у полон.

Я не відриваючись спостерігала за офіцером, який ніби забув про мою присутність. Він сидів спиною до мене й то стискав, то розтискав пальці, ніби намагаючись відчути цю реальність, відчути простір.

Мені дуже захотілося його втішити. Покласти руку на плече й сказати: «Ти сильний, ти впораєшся!». Він ніби зняв маску, скинув каптур і показав своє справжнє обличчя. Я бачила, як його зламали — найнебезпечнішого та грізного офіцера, якого боялися з обох боків фронту. Чорний Полковник вважався непереможним, але зараз зазнав поразки.

Валенті різко піднявся на ноги і пішов у мій бік. Його оніксові очі дивилися вниз. Він відсунув таємні дверцята, але так і не глянув на мене.

— Вам треба повернутися до своєї кімнати, — здавлено прозвучав його голос. - Я допоможу вам!

Не дочекавшись відповіді, він підняв мене на руки й поніс у бік спальні, де я була весь цей час. Незважаючи на біль у ребрах і горлі, я крадькома глянула на нього. Тверде підборіддя, щільно стислі губи й аспідного кольору очі, що дивилися вперед.

— Відпочивайте,— порадив полковник.

Опустивши мене на ліжко, він вийшов.

Я довго дивилася на двері, що зачинилися за ним, і чула його кроки за стіною. У вухах все ще лунав мерзенний голос Карстена Коппа. Перед очима зʼявлялося його образ — понівечене обличчя й примружені очі, які дивилися на полковника з огидою. На чоловіка, який відмовився виконувати вимоги ворожого офіцера! Який гордо висміював того, хто наставив на нього зброю й наказував схилитись перед нею! На відважного воїна, який терпів жорстокі побиття в полоні й за це поплатився життям друга!

Та що ж це за люди такі? І чи люди вони? Як же обходяться з іншими офіцерами, якщо навіть самого Германа Валенті, якого називають улюбленцем Якоба Кайзера, принижують та шантажують!

Погляд впав на ліки, які залишив Леннарт Хофер.

Лікаря вбили за те, що його друг зробив помилку й потрапив у полон. Кайзерці ще когось утримували. Та дівчина, яка кричала на записі, близька до полковника. Її мучили. Вона – його больова точка.

Чорний Полковник втік з полону солдатів Великославії, щоб повернутися до іншого полону.

Я потяглася за шприцом, щоб зробити собі ін'єкцію. Потрібно відновитися якнайшвидше, щоб він міг позбутися такої гості, як я. Він хоче допомогти. По-справжньому.

Але що трапилося б, якби сьогодні мене помітив генерал-майор Копп? Моторошний страх холодними кліщами стиснув серце від однієї тільки думки про це.

Стоп. Що це за нова кривава пляма на моїй сорочці? Її не було вдень. Я поклала порожній шприц назад на тумбочку й почала розглядати свіжу пляму крові збоку на талії. Там не відчувалося болю, і шкіра була неушкоджена.

І тут мене осяяла здогадка. Полковник ніс мене на руках, і пляма утворилася з того боку, де в нього була рана. У нього знову почалася кровотеча через бійку.

Погляд зачепився за ліки, призначені для лікування моїх каліцтв. Я рішуче стала на ноги, але, трохи похитнувшись, завмерла. Коли запаморочення відпустило, згрібла все, що необхідно для надання медичної допомоги, і пішла до дверей.

На секунду замислилась — стукати чи ні, я натиснула на ручку й визирнула в кімнату, яка тепер наповнилася спогадами про недавні страшні сцени.

Погляд пройшов простором і затримався на самотній фігурі Германа Валенті. Він сидів за кухонним столиком, обличчям до мене, але дивився у вікно. Перед ним стояла кришталева склянка, наполовину наповнена темною рідиною, а поруч — відкрита пляшка.

Я не зачинила за собою двері й пішла до полковника. Але навіть коли я наблизилася, він не глянув на мене.

Вдивлялася в його обличчя, терпляче чекаючи на гнів або грубість. Нервове тремтіння нещадно долало мене в цьому очікуванні.

— Жалість — найгірше почуття, яке може викликати чоловік, — несподівано пролунав низький голос Валенті. — Нехай краще до вас повернеться ненависть чи навіть страх.

Чорний Полковник глянув мені у вічі.

Серце стиснулося. Я співчувала йому. Продовжувала його боятися. Але ненависть пішла. Немов у свідомості вітер змінив напрямок — за одну мить і кілька слів. Але — найважливішу мить і найточніші слова.

— Ваше поранення знову кровоточить, — м’яко сказала я. — Дозвольте мені глянути.

Полковник трохи зсунув брови, опустив чорні очі на ліки в моїх тремтячих руках і знову повернув їх на моє обличчя.

— Дозволю.

Він підвівся з-за столу й рушив у бік кухонних шафок. Відкривши один із них, дістав ще склянку та повернувся назад.

— За умови, що вип'єте зі мною, — сказав Валенті.

І, не дочекавшись моєї відповіді, наповнив келих тягучою рідиною з масивної пляшки з незнайомим написом на етикетці. Простягаючи мені склянку, полковник знову випробував мене оніксовим поглядом, від якого пробігали мурашки по спині.

Залишивши на столі антисептик, вату й загоювальну мазь, я мовчазно прийняла його пропозицію та піднесла до губ бокал. Різкий запах спирту вдарив у ніс, від нього перехопило подих. Відчуваючи на собі уважний погляд Валенті, я зробила ковток і зашлася кашлем.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше