Тихий вітер

Передмова

Моїй бабусі.

Дивись, мила, що вийшло завдяки

твоїм розповідям про війну.

 

УВАГА!

Всі герої, місця та події в книзі - вигадані.

Будь-які збіги є випадковими.

 

Теперішній час

 

Я забула, як це — ходити без кайданів на ногах і без жалобного дзвону при кожному русі. Сталевий тягар вже давно став основою та фундаментом мого сьогодення. Сто шістдесят дві ланки, які вимірюють мою свободу. Сто шістдесят дві ланки — це двадцять три кроки мого теперішнього.

Металевий браслет вирішили надіти мені на ліву ногу. Бо вона ближче до серця. Так вони хотіли нагадати про вчинок, через який я опинилася тут. Криваві садна навколо кайданів не гоїлися та докучали мукою, яку я заслужила.

Адже то був мій вибір. Колись давно я відкрито прийняла рішення, обрала сторону. І тепер проживаю всі види тортур та повільних страт.

Та якби навчилися зчитувати переживання, які живуть у серцях людей, то фізичний біль втратив би силу й вплив. Адже такі страждання нещадно руйнують душі. Бо життя без душі — це хворобливе та безпорадне існування.

Сто шістдесят дві ланки мого життя. Двадцять три кроки моєї приреченості. Я не пам'ятаю, як пахне трава, як виглядає безкрайнє небо, як вітер плутається у волоссі. Не пам'ятаю дощу. Забула сніг. Я не бачила сонця з минулого життя.

Та хіба це важливо? Коли ти пам'ятаєш, чому ти тут. Пам'ятаєш кожне слово, кожен дію та кожну думку, яка призвела до цього.

Я зберігала ці спогади. Перебирала їх кожну секунду відведеного мені життя. Боялася щось забути. І раділа, що біль від браслета нагадував про минуле. Витягував зі свідомості розуміння, чому я страждаю.

Все у світі має ціну. Ми платимо за все. Найчастіше ці суми не вимірюються матеріальними цінностями. Адже щоб отримати знання, ми жертвуємо улюбленою справою. Боремся за кохання, витрачаючи час і свободу. Народжуємо дітей у страшних муках та переживаннях.

У людському житті все як у гіпермаркеті. Ціна найбажанішого вища за все інше. І найдорожчий товар – щастя. За нього ми готові заплатити життям. На жаль, не завжди своїм.

Так було зі мною. За своє щастя я заплатила життям мільйонів людей: безвинних, добрих, молодих, зовсім юних, дитячих… Я вчинила егоїстично. Я могла все змінити. Могла їх врятувати й все закінчити. Але не зробила цього.

Я обрала щастя.

Тепер усе, що залишилося, — це сто шістдесят дві ланки моїх спогадів. Двадцять три кроки страждань, скорботи та відчаю.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше