Ти—одна на мініон!
Частина 20 (Роман Соболь)
Як приємно ж тримати її руку...Така ніжна, тепла, приємна...цілу дорогу ми мовчали і лише біля під'їзду зупинились.
--Ну, я гадаю тобі час додому,--невпевнено промовила вона після короткої паузи...
--Власне, так...а тобі, гадаю потрібно гарно виспатись перед першим робочим днем, Світлано,--посміхнувшись промовив я, на що вона також посміхнулась, явно переживаючи нашу співбесіду...та раптом, вона посмутніла
--Романе, я гадаю, нам не потрібно поспішати, ти ще не остиг від попередніх стосунків, власне, як і я...ти тільки не ображайся, добре? Я не проти серйозних стосунків, але не зараз...--яка ж вона дурненька..."не ображайся", ніби я її не розумію...
--Уляна, все нормально,--мовив я посміхаючись,--я все розумію і згоден зачекати)
--...дякую,--сказала вона,посміхаючись,--тоді до завтра?
--Так, проте, маю надію, що зможу називати тебе твоїм іменем?
--О, звісно)
--До завтра, Ульяна.
--До завтра, Роман Олександрович.
Розійшлися ми з усмішкали на обличчі.
#9752 в Любовні романи
#2990 в Молодіжна проза
Відредаговано: 10.09.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
