Ти—одна на мініон!

Частина 14

***Роман***

Будільник продзвенів рівно в 07:00, але сьогодні він мені не знадобився. Я просто не зміг заснути...всю ніч мені не давали заснути думки про неї... Всю ніч я згадував всю нашу зустріч...наше"побачення"... Чому? Чому вона зайняла всі мої думки? 

З подібними думками я збирався на пробіжку. Я поспішав, сам не добре розуміючи, чому... Ні! Брешу! Я добре розумів чому я поспішаю...але чи приведе це до добра...

***Ульяна***

Вставши сьогодні в 07:00 (під підбадьорливе гавкання Джулії) я, посміхаючись, почалапала на кухню. Випивши міцну каву та погодувавши Джулію, я почала збиратись...на пробіжку. А що? Пробіжка зараз мені не завадить, особливо з музикою і на свіжому повітрі. Відволіктись зараз буде корисно... Заодно якщо зустріну Романа—віддам кофту. 

Виходячи за двері з Джулією, на цей раз я закрила квартиру на ключ.

—Ну що, Джулі, ти готова погуляти та трішки побігати?

—Гав, гав!!!)—мг, можна було й не сумніватися, адже вона сама мене сьогодні розбудила). 

Поводок для Джулії не потрібен був, так як вона весь час ішла біля мене.

Підходячи ближче до парку я нацепила навушники та ввімкнула музику(не тихо, але і не надто голосно). І все. Ми з Джулією побігли. Повітря було на диво чисте. Вітерець обдував обличчя. І навколо нікого...взагалі...

Пробігши десь біля 3 кілометра (завдяки тому, що займалась раніше) я побачила як хтось також прийшов бігати. Я спершу не впізнала його, але придивившись детальніше, я розгледіла знайомий профіль. Та поки що вирішила не відволікати його... 

Оглянувшись раптом, він був дещо здивований, побачивши мене тут, але через долю секунди він лише хитро посміхнувся іі побіг, явно кидаючи мені виклик. Відстань між нами була не велика, приблизно 13 метрів. Тож секунду повагавшись, я вирішила показати йому на що здатна. І погнала. Так, головне—правильне дихання! Я бігла не швидко і не повільно. Але з кожною секундою відстань між нами скорочуваласи потрохи.

***Роман***

Ми вже досить таки довго грали в гонки. Вона майже наздогнала мене, і тут я різко зупинився, діючи по інстинкту, і розвернувшись зловив її в свої обійми, я чув як скажено випригувало її серце, повторюючи в точності удари мого серця.

—Вдииииих, виидииих...вдиииих, вииидиииих...—говорячи це я почав наглядно показувати, як в мінімальні строки відновити дихання.

Через 5 хвилин спільного дихання ми змогли нормально говорити.

-Що це було?

—Що саме?

—Не прикидайся дурнем! Чому ти зловив мене?! Чому обняв?! Чому досі не відпускаєш?!!

—Не нервуй, Ульяна! Я не знаю, чому тебе зловив...обняв...мною керував інстинкт! А відпускати не хочу...

—І як це розуміти?—спитала вона вже спокійніше заглядаючи мені в очі.

—Я не знаю...Ульяна, ти мені нравишся...проте я зараз не готовий до серйозних стосунків...—я дивився як повільно до неї почав доходити сенс моїх слів.

—Тобто, ти хочеш сказати, що хочеш, щоб я була поряд, але на весіллі не наполягала?—спитала вона, дивлячись мені в очі...в цей момент я відчув як по мені пройшовся електричний струм...як в неї це виходить, чому, я, пообіцяв собі, що ближчим часом не буду починати ніяких стосунків, тепер ледь стримуюсь від того, щоб поцілувати її...

—Ні...давай присядемо?

—Ну...давай...—сказала вона сідаючи на ближчу лавку, я ж сів слідом за нею...я збирався розповісти все їй про себе...і чесно кажучи був трішки не в собі, а що як вона мене не прийме...буде ще одна втрата....

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше