Тирамісу для магната

Розділ 4

Розділ 4. Данило


Краще з’їсти хліб із шинкою та під посмішку, ніж жульєн під сварку…

 

 Як не дивно, господареві маєтку ніхто не відповів. Йому довелося йти на галас. В юрбі, що скупчилася у кухні, він несподівано побачив Зоряну. Та чи Зоряна це була?

Данило вперше бачив наречену у такому вигляді. Біляве волосся стирчало у різні боки, вузька сукня задерлася вище нікуди. А туфлі…

— Що тут відбувається? — мовив він не надто голосно та, як завжди, його одразу почули. Всі зупинилися так, як стояли. Перед Данилом був ніби кадр з якоїсь американської комедії, та йому було не смішно. — Це якесь неподобство.

Всі почали тихенько відходити убік від місця пригоди, і дуже скоро там залишилася лише Зоряна та ще одна жінка. Точніше дівчина — симпатична та струнка. І дуже сердита. А ще трохи розтріпана, хоча тій, на відміну від Зоряни, це пасувало. Коло ніг незнайомки лежали рештки чогось пастельного: білого, рожевого, бежевого…

— Коханий, — кинулася до нього Зоряна. Й пригальмувала лише тоді, коли наштовхнулась на похмурий погляд Данила. — Поглянь, що наробили ці люди. Вони знищили шедевр французького кухаря, і наша Яринка залишилася без торта. Цю жінку, — Зоряна показала гострим підборіддям у бік няні його доньки, — потрібно вигнати й негайно. Мало того, що її син знищив витвір мистецтва, то ще й донька… — З очей Зоряни покотилися сльози. Данило ледь не застогнав вголос. Він терпіти не міг, коли жінки плакали. — Вона мене ледь не скалічила. Це сімейство соціально небезпечне. Мати, яка не змогла виховати власних дітей, не має права виховувати чужих. Особливо нашу Яринку.

— Це правда? — запитав Данило, суворо оглядаючи присутніх.

Всі поопускали голови та не дивилися йому в очі. Данило знав, що завжди пригнічував співрозмовників і вищого рангу, якщо тільки цього забажав. Що казати про звичайний персонал. Та він хотів якнайшвидше розібратися з несподіваною проблемою у власному будинку.

— Не зовсім, — пролунало дзвінко і трохи задиркувато.

Це незнайома темнокоса дівчина одна єдина насмілилася промовити слово. Він оглянув гарно складену фігурку, потайки оцінив довгі ноги та високі груди, зупинив погляд на гарненькому личку з впертим підборіддям та викликом в очах.

Здається, Зоряна сказала, що дівчина — донька Галини Петрівни. Та вона не була схожа на свою матір. Може вдалася до батька? Хоча. Яке йому діло до цієї сім’ї?

— Що ж не так? — продовжив він розпитувати, сподіваючись спантеличити зухвале дівчисько.

— Нічого поганого я цій жінці, — кивнула вона на Зоряну, — не зробила. Вона першою накинулася на мене.

— Вона бреше, коханий, — пробурмотіла його заплакана наречена, намагаючись пригладити розпатлані коси. — Ти ж знаєш, я б ніколи…

— Я знаю, люба. Що ще не так? — знову звернувся від до дівчини, що височіла посеред кухні.

— А ще ця жінка образила мою маму. І решту — також.

— А торт теж вона зіпсувала?

Данило поглянув на залишки солодкого на підлозі, а потім знову підняв очі на струнку постать.

— Ні, це вже мій брат постарався, — одразу засумувала дівчина. — Проте мама тут ні до чого.

— Він прийшов до Галини Петрівни? — продовжив допит Данило, хоча все це йому давно набридло. Та хтось мусив з усім розібратися.

— Так, — майже сумирно погодилася дівчина. — Та мама…

— Галино Петрівно, вас звільнено, — одразу оголосив Данило. — А тепер усі — до роботи.

— В не можете звільнити мою маму! — знову вигукнула дівчина.

Данило вже розвернувся, щоб йти з кухні, та ця фраза зупинила його.

— Чому ж? Між іншим, як вас звуть?

— Я — Дарина. Ваша донька не може залишитись на свій день народження без доглядальниці.

— Ще й як може. Тут є я та моя наречена. А ще покоївки.

— Але Яринка любить свою няню!

Яка ж настирлива дівчина. Зазвичай Данило такого не терпів. Його слово було наче закон. Та у цій Дарині було щось, що не бажало підкорятися йому. І це Данилові дивно сподобалося. Давненько з ним ніхто не сперечався.

— Ти дуже вперта, — промовив він, ховаючи посмішку.

— Знаю, — погодилася дівчина. — Та хіба в мене є вибір?

— І в мене немає. Твою матір звільнено.

— А якщо я спечу для вашої доньки новий торт? Не гірший від попереднього.

— Вона знущається з нас! — вигукнула Зоряна.

— Я чесно вмію.

Данилові вже хотілося скасувати свій наказ. Дівчина справила на нього дивне, неочікувано приємне враження. Та він не міг. Адже його слово — закон.

— Татусю, мені сказали, що ти звільняєш мою няню!

В кухню влетіла Яринка, наче барвистий метелик у святковому вбранні. Данило підняв її на руки та поцілував у щічку.

— Я мушу, люба. Ми знайдемо тобі ще кращу няню.

— Я не хочу іншу! Мені подобається ця. Ну, татусю! Сьогодні моє свято! Будь ласка!

Що він мав робити? Данилова донька була єдиною людиною, якій він не міг ні в чому відмовити.

— Домовимося так. Поки що Галина Петрівна залишається. Але я ще над цим поміркую.

— Але ж, коханий! — сплеснула руками Зоряна. — Поглянь, що вони зі мною зробили? Я стратила на салон краси дві години. Тепер треба починати все спочатку.

— Тож не гай часу дарма, — дуже тихо зауважив Данило і повернувся до Дарини. — А ти не підеш звідси доти, поки моя донька не отримає гідний її торт.

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше