Розділ 5

Розділ 5. Дарина

Життя, як шоколад. Гіркота допомагає оцінити його солодкий присмак.

 (Французьке прислів’я).

  — А ти не підеш звідси доти, поки моя донька не отримає гідний її торт, — перекривлювала Дарина, заглядаючи до холодильника в пошуках необхідних їй інгредієнтів. Її досі трусило від гордовитого погляду господаря «палацу» і його самовпевненості. А ще ця посмішка...

 Чомусь у Дарини виникло двояке відчуття при знайомстві зі Скоричем. Його категоричність та небажання йти на компроміс — викликали в ній гнів та обурення. А дівоча гордість та юнацький дух вимагали використання гостріших слів та менш дипломатичних методів в суперечці з ним. Однак, Дарина стримувала себе, дещо ніяковіючи поруч з таким гарним чоловіком. Як не крути, а харизма цього багатія йшла попереду нього.

 Не менш вразило Дарину й те, як, раптово та кардинально, змінився Данило, коли в кухні вбігла його донька. Ця крихітка, немов маленький янгол, змусила великого та сердитого батька посміхнутися, а його очі — запалати неймовірним сяйвом любові та ніжності. Дарина навіть відчула укол ревнощів. Її батько ніколи так не любив. Його гордістю завжди був його первісток — Дмитро.

 Дівчина витягнула з холодильника яйця, молоко, масло, якийсь дивний сир в рожевій піалці й розклала все на столі. Критично оглянула свою знахідку, хмурячи кирпатенький ніс. «Не густо!»

 Та відступати було занадто пізно. Вона вже пообіцяла цьому нахабному, пихатому та зарозумілому бізнесмену найкращий торт, який коли-небудь коштували його гості. «Дурепа!»

 Дівчина знову згадала напружений осудливий погляд чоловіка й відчула, як внизу живота зав'язується тугий вузлик, викликаючи в тілі ніжний трепет. Це відчуття схвилювало її настільки, що вона ладна була забути про дану обіцянку й просто втекти. Якби не мати!

 Дарині було образливо та сумно. Вона вкотре була змушена виправляти помилки брата й червоніти перед іншими. Й що найгірше — вибачатися. Ні, перед тією розфуфиреною білявкою вона, звичайно, вибачатися не буде. Ніколи та нізащо, але от перед Скоричем. Хоча...

 Гірко зітхнувши, вона потерла долонькою спітніле чоло й опустила руки на керамічну стільницю. Провела по ній пальчиками, ніби малюючи зрозумілий лише їй візерунок, посміхнулася сама собі й прикусила губу. В її голові, неочікувано, народилася ідея. «Вчасно!»

 Різко повернувшись на носочках, дівчина збиралася понишпорити в шухлядах та тумбах, але натрапила на суворий погляд сірих очей. Це був кухар. Здається, той самий, шедевр якого так нахабно зруйнував її дорогий брат. «Невже прийшов допомогти? Наївна, Дарина!»

 Тим часом чоловік, ім’я якого вона так і не запам'ятала, відірвався від дверного косяка й повільним кроком підійшов до неї. Він зміряв Дарину з ніг до голови й стримано усміхнувся.

 — То, як називається твій шедевр? — спокійним тоном мовив він, продовжуючи гіпнозувати Зварич.

 — Без назви... — майже пошепки промовила Дарина, ніяковіючи. Їй було соромно. Вкотре. Та найгірше було те, що її провини в цьому не було.

 — А секретний інгредієнт твого тортика не підкажеш? — чоловік повернув голову й глянув на продукти, що лежали на стільниці, — Невже рікота?(1)

 Дарина прослідкувала за кухарем і її погляд впав на рожеву піалу. «Рікота... Так, здається вона чула цю назву, коли намагалася повторити один з рецептів Ернста Кнама.(2) Цей божевільний італійський кондитер німецького походження назавжди полонив серце юної дівчини. Спостерігати за його творіння було чимось неймовірним та вражаючим. Його пристрасть та любов до солодкого й шоколаду зокрема, змушує багатьох закохатися не тільки в десерти Кнама, а й в нього самого.

 — Так! Ні! — відповіла Дарина, отямившись.

 — То «так» чи «ні»? — продовжував чоловік, ніби насміхаючись над дівчиськом.

 Він був старший за Дарину років на десять й впевненіше за неї в разів сто. Не дивно, що він став титулованим кондитером й готував шедеври. Дівчина змогла скуштувати шматок, що залишився від зруйнованого десерту й була приємно вражена. Бісквітні коржі, просякнуті ананасовим сиропом були легкими та повітряними й чимось нагадували їй про давно забутий смак з дитинства, а сметанний крем зі згущеним молоком — на диво — був в міру солодким та лише підкреслював смак десерту. Під час приготування солодощів надзвичайно важливо не зіпсувати їх справжній присмак надлишком цукру.

— Яке це має значення? — Дарина склала руки в боки й з викликом глянула на чоловіка.

— Хочу впевнитися, що мої гості не помруть від розчарування. — Він точно знущається з неї!

— Не помруть! — запевнила його Дарина, — І взагалі, якщо не бажаєте допомагати, то не заважайте, — вона витягнула руку вперед, відгороджуючи кухаря від її інгредієнтів, а потім й зовсім встала перед ним, загороджуючи йому вид на стільницю.

Дівчина збиралася приготувати найсмачніший у світі торт для маленької красуні аби завоювати її крихітне серце. Й звичайно, задовольнити всі вимоги господаря будинку. Інакше... 

Що буде, якщо Дарина не впорається, думати дівчині зовсім не хотілося. «Бідна матуся! За що нам все це?!»

 — Ти таки до біса вперта! — хмикнув чоловік й попрямував до дверей, — Та мені подобається! Навіть дуже, — Дарина лише закотила очі, ігноруючи коментар чоловіка.

 «Вперта, то й що? Хіба це так погано?»

Залишившись наодинці Дарина приступила до приготування десерту. Вона нишпорила по кухні, відкриваючи кожну шухляду й заглядаючи в кожен куток. Декілька хвилин завзятих пошуків дали свої результати, дозволивши дівчині полегшено зітхнути й навіть трішечки заспокоїтися. Її серце билося вже не так шалено, як при зустрічі зі Скоречем, а думки стали більш впорядкованими.

Прикусивши нижню губу, Дарина натхненно змішувала білки, цукор та ванілін. Можна було не розділяти білки від жовтків, збиваючи яйця міксером, але їй більше подобалося робити все вручну. Так, як колись її навчала бабуся. «Треба навістити стареньку!»