Розділ 6

Розділ 6. Данило

Здається, ту квітку звуть гарденією. У котрої такі ж ніжні пелюстки, як шкіра цієї малолітньої нахаби…

Приготування завершені. Стіл накритий. Службовий персонал напоготові. На основній кухні вже давно все готове, лише доробляються гарячі страви. Гості майже на порозі.

Навіть Зоряна встигла повернутися з салону краси й тепер виглядала феєрично. Сукня, придбана на його кошти — Данило бачив чек, виглядала елегантно і дорого. Макіяж реконструйовано на відмінно, і Зоряна більше не схожа на панду. Погляд з-під довжелезних вій свідчив про те, що дівчина в курсі, що гарна, тому Данило не став марнувати компліменти. Сказав лише: «Маєш чудовий вигляд» і поцілував у щоку. Губи торкнулись чогось штучного. Та хіба не всі жінки роблять те ж саме, приховуючи свою природу.

Напевно, його наречена очікувала ще якихось проявів захоплення, та Данилові було ніколи. Безперечно, Зоряна йому дуже подобалася, інакше він не запропонував би їй одруження. Яка б не була мета їхнього шлюбу, їм доведеться лягати в одне ліжко. Це зараз Данило навідувався до давньої коханки, яку завів після загибелі дружини, аби задовольнити свої потреби. Та після весілля Данило не мав наміру обманювати свою дружину. Обітниця — це важливо.

Щодо компліментів, то він і раніше не надто ними зловживав. А коли вони з Зоряною одружаться, часу не це не залишатиметься, тому тій краще звикнути до скупої похвали відтепер.

Та глянувши на Яринку, Данило не зумів стримати посмішку. Його маленька принцеса не могла встояти на місці, очікуючи на гостей. Вона за щораз бігала до дзеркала, щоб покрутитися перед ним у новій вишневій оксамитовій сукні та лакових туфельках в тон. Руді локони, вочевидь підкручені вправною рукою, стримували банти-заколки, а у вушках поблискували маленькі золоті сережки-сердечка, які він особисто вибрав у крамниці.

Звісно ж, це були не всі подарунки. Справжня квартира для улюбленої ляльки Яринки вже стояла у дитячій кімнаті. Правда, донечка мріяла про синтезатор, та Данило не зміг примусити себе придбати його. Надто болісні спогади пов’язували його з музикою.

Та сьогодні не час для суму. До Яринки підійшла її няня, і Данило пригадав про зруйнований торт. Хотів відправити у розвідку Зоряну, та передумав. Надто вже ці дві красуні, Зоряна та… Як же її звали? Не важливо. Так ось, вони можуть знову засперечатись, і тоді свято точно опиниться під загрозою.

Данило відійшов від вікна у вітальні, де споглядав на завірюху, що майже позамітала доріжку до будинку, яку нещодавно розчистив садівник. Крокуючи до маленької додаткової кухні, де зазвичай готували солодке, а ще каву та чай, Данило дав декілька розпоряджень, одне з який на рахунок стежки у дворі.

Двері в кухню були причинені, та Данило увійшов, не попереджаючи. Не вистачало, щоб він стукав у власній оселі.

Смілива дівчина, яка грозилася здивувати його гостей тортом, була тут не одна. П’єр, його кухар, стояв коло неї. І вони… Фліртували?

П’єр він чи Петро, не важливо, та зараз він має знаходитись у головній кухні, а не коло цієї… Дай боже пам’яті!

— Як тебе звуть? — вказав на дівчину пальцем Данило. Йому було байдуже, що це не ввічливо. Для цього він був надто сердитий.

— Дарина, — з гідністю відповіла дівчина, хоча інші на її місті вже б тремтіли від страху. А ця ще й зухвало додала: — А що?

— Що? — Данило оглянув кухню, шукаючи до чого причепитись. — Де обіцяний торт?

— Він… у процесі, — відповіла дівчина і злизала з ложки щось рожеве, мабуть, крем.

Чому його роздратувало ще більше саме це, Данило не знав.

— П’єр, чому ви тут? На головній кухні потрібні ваші руки. Хто за всім слідкуватиме? Я?

— Прошу вибачення, пане Данило, — ледь-ледь вклонився П’єр і пішов геть. Та зачиняючи за собою двері, чомусь підморгнув дівчині.

Чим вони тут займалися? Домовлялися про побачення?

— В моєму домі заборонені будь-які стосунки, окрім робочих. Ані шлюбні, ані позашлюбні, ані романтичні. Я зрозуміло пояснюю?

Дівчина повернулася спиною до робочого стола і відповіла:

— Не зовсім.

Несподівано. З Данилом ніхто з домашніх сперечатися не ризикував. І не тільки з домашніх.

Він підійшов ближче і нависнув над дівчиною.

— Що саме до тебе не дійшло?

— Між людьми мусять бути якісь стосунки. Хоча б дружні. А якщо потрібно буде допомогти?

— Пояснюю. Сподіваюсь, востаннє.

— Не можу цього обіцяти, проте слухаю дуже уважно.

Маленька нахаба!

— Доречно. Так от, якщо виникають якісь проблеми, для цього є я, Зоряна — моя наречена, і дворецький.

— Дворецький? Матінко рідна, куди ж я потрапила? Тут у вас палац, чи що?

Сині очі споглядали на нього настільки щиро здивовано, що Данило ледь стримав посмішку.

— Чи що.

— А як мені звертатися до вас? Його величність?

До Данила всі казали «пан», та йому раптом стало  незрозуміло незручно пояснювати це симпатичній доньці няні його донечки.

— Краще… — Ні, Данило Захарович теж занадто. Він не стариган якийсь. Сорок один — ще не п’ятдесят. — Просто Данило. Ви ж тут тимчасово.

— Я не забула. В мене взагалі чудова пам’ять. Данило.

Залишалося сподіватися, що Дарина не надто зловживатиме панібратством.

Данило помітив у куті рота дівчини рожеву пляму і змусив себе розвернутися та піти геть. Його не на жарт стурбували власні думки про те, що було дуже легко простягнути руку і стерти крем з трохи темніших губ. Данилові довелося нагадати собі, що в нього є наречена. І ще він тільки що заборонив у своєму домі усілякі стосунки, окрім службових.

Він обернувся коло порога, щоб сказати:

— Торт має бути готовий до шостої вечора.

І зачинив за собою двері. Та щирий погляд синіх очей супроводжував його до вітальні.