Тирамісу для магната

Розділ 11

Розділ 11. Дарина

 

Дотики можуть дарувати тепло та ніжність,

та іноді вони обпікають, наче те розпечене вугілля.

 

 

Вона дивилася на кольоровий папірець в його руці й не наважувалася взяти. Якесь погане почуття оселилося в душі від такого жесту Данила. Хотілося закричати «Я не продаюся!», але вона змовчала. Натомість гордо підняла голову й промовила щось (сама не пам’ятала що), і в ту ж мить потонула в його бездонних очах. «Що за божевілля?!»

Данило церемонитися не став й благати взяти гроші — теж. Не такий у нього статус. Він просто поклав їх на стіл й зник з перед її очей. Серденько одразу ж затріпотіло, а душу огорнув сум. Він пішов і їй стало незатишно, прохолодно у такій великій кімнаті. Дарина обійняла себе руками, намагаючись зігрітися. Однак, потрібного ефекту досягнути вона не зуміла. Її руки були не такими міцними та гарячими, як його. Та й хвилювання не викликали. «Маячня!»

Дарина знову поглянула на купюру на столі й сумно зітхнула. Здавалося, що як тільки вона доторкнеться до папірця, то він перетвориться на бридку зелену жабу. Дарина навіть скривилася, так ніби насправді відчувала дотик липких кінцівок тварини на своїй шкірі. «Ні, я не візьму ці гроші!» Та й взагалі, було б недоречним брати платню за таку роботу. Адже саме її сім’я винна в тому, що торт зіпсовано.

Покидала будинок Скоричів Дарина дуже засмученою й схвильованою. Навіть з матір’ю не наважилася поговорити, аби зайвий раз не зустрітися з Данилом. Вона відчувала напругу, що зростала між ними й той несамовитий незрозумілій потяг, котрий штовхав її в обійми нерозсудливості — і чесно боялася наслідків. Занадто вже великою та глибокою була прірва між нею та Данилом.

Повернувшись додому, Дарина ніяк не могла заспокоїтися та викинути з голови дурні думки. Вони наче бджолиний рій кружляли навколо неї й немилосердно жалили. Аби не збожеволіти, вона зайнялася хатніми справами, намагаючись привести до ладу не тільки квартиру, а й власну душу.

За домашніми клопотами, дівчина й не помітила, як наступила північ. Й лише коли настінний годинник пробив дванадцять разів, Дарина зрозуміла, що вже час йти відпочивати. До тепер вона не відчувала, наскільки важким був цей день, але тільки-но голова торкнулася подушки — втома взяла своє. Уві сні її весь час переслідував сіроокий спокусливий демон, змушуючи серденько нестримно белькотіти в грудях.

Ранок виявися більш спокійним та емоційно нейтральним. Дарина заповнювала анкету на кулінарний конкурс й паралельно готувала вчорашній підгорілий торт. Цього разу вона була більш уважною до деталей й чітко слідувала рецепту. Їй понад усе у світі хотілося виграти й здобути таку омріяну стипендію. Для дівчини це був не просто шанс відвідати нову країну, а й хоч якось зарекомендувати себе у світі кулінарії. Звичайно ж, до досягнень її кумирів самій Дарині було далеко, проте — мріяти та йти до своєї мети ніхто не забороняв.

Дівчина саме поралася на кухні, коли почула, як відчинилися вхідні двері, й щось впало в коридорі. Від несподіванки вона тихо зойкнула й, прихопивши з собою молоток для м'яса, рушила на зустріч зі злочинцем. В думках одразу оселився страх та, на щастя, все обійшлося. Ніяких тобі двометрових бандитів чи крадіїв, просто додому нарешті повернувся Дмитро.

Побачивши брата — прим’ятого, розхристаного та на підпитку — у Дарини затрусилися руки. І цього разу — від гніву та неконтрольованої злоби. «Боже, як же він мене дістав!»

Дівчина важко зітхнула й закотила очі. Їй хотілося взяти брата за плечі та добряче струснути. З такою силою та міццю, аби витрясти всю дурість та нерозважливість, що жили в його голові.

 — Дмитре, — трохи суворо мовила вона, схиляючись над згорбленим тілом.

Дмитро, який заледве тримався на ногах, впав на одне коліно щойно його черевик торкнувся вузенької коврової доріжки. Він загарчав, спираючись долонею об прохолодний кахель. Коліно, мабуть, прострелило болем, наче свинцевою кулею.

 — Дмитре! — голосніше повторила Дарина, споглядаючи на спроби брата підвестися.

 — Чого тобі? — його п’яний голос та неввічлива фраза остаточно вивели її з рівноваги.

«Чого тобі?» — перекривила брата в думках, відчуваючи прилив крові до скронь.

 — «Чого» мені? — вона гримнула молотком по тумбі зі взуттям, ледь не ламаючи верхню поличку. — Й тобі вистачає нахабства питати таке? Й таким тоном? — Дарина знову гримнула по тумбі, сподіваючись, що глухі різкі звуки викликають у нього головний біль.

— Та яка муха тебе вкусила з самого ранку? — белькотів він, підводячись.

— Їй-богу, Дмитре, не біси мене!

— Та що я такого зробив? — «Божечку, він ще й питає? Телепень!»

— Допився вже до білої гарячки, так? — Вона кинула розлючений погляд на нього й розвернувшись, попрямувала до кухні.

Там вона наповнила чайник водою й поставила його на плиту. Поки вода кипіла, Дарина приготувала кружки та все необхідне для чаю. Треба ж було хоч якось заспокоїтися!

Коли Дмитро ввалився в кухню, вона кинула на нього розлючений погляд та крізь зуби мовила:

— Нам треба поговорити, — Дарина поставила на стіл банку з солоними огірками. — Пий!

Дмитро недовірливо поглянув на сестру, потім на банку й, важко зітхнувши, притулився до останньої губами. Втамувавши спрагу, він смачно чавкнув й витер рота рукавом. Дарина закотила очі.

— Про що мова? — розвалившись на стільці за крихітним кухонним столом, спитав Дмитро.

— Про тебе та твої витівки! З ким ти зв’язався? — Дарина була рішуче налаштована й бажала дізнатися від брата всю-всю правду.

— Хм, та я з то... однокласниками зустрівся. Давно не бачилися, от і вирішили випити за зустріч.

— Дурня не клей! Я про бандитів питаю, — Вона кинула пакети з чаєм у дві кружки й налила окропу. Поставила їх на стіл й всілася навпроти брата.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше