Тиранія Оптимізмом

У Темному Лісі

З того часу білочка ані на мить не полишала Кета. Вона сиділа весь час на його лівому плечі, іноді ходила за хлопцем хвостиком. В поселенні люди дуже здивувалися, побачивши, що Кет зміг приручити боягузливу білочку. Але тваринка все одно боялася людей. Крім Кета вона ще спокійно ставилася до Лізи. Якій вдалося взяти її на руки.

– Це дівчинка, – говорила вона. – Така гарненька. Досить рідко можна зустріти білочку, в якої є біла шерсть. Зазвичай вони всі повністю сині, іноді бувають сизо-блакитні. До речі, а ти дав їй ім’я?

– Ні, – мовив Кет. – Ще не придумав.

– Я думаю, що її варто назвати й привчити до свого імені, поки вона ще маленька.

– Розумію.

– Може, в тебе є якісь варіанти?

– Ну-у… – Кет замислився. – Зазвичай, в дома, я називаю своїх котиків за кольором їхньої шерсті, але синіх ще не доводилося зустрічати…

– Ясно, – Ліза усміхнулася. – Справді, Синька якось не дуже звучить…

На мить вони замислилися. Тим часом білочка з цікавістю дивилася на них – яку ж кличку їй дадуть? Коли запала довга мовчанка, тваринка по-котячому муркнула, звернувши на себе увагу. Кет уважно подивився їй в очі. Вони були темно-синіми, такі ж, як і хутро білочки, великі, через що здавалося, що тваринка чимось здивована. Але в той же час здавалися такими розумними, що нагадали хлопцеві… одного кота в бабусі. Він був темно-сірим і мав такі ж великі сині очі, а звали його Крис. Кет усміхнувся й мовив:

– Вона мені нагадала одного котика.

– Так, мені теж мордочка котячою здається, – мовила Ліза.

– Я мав на увазі, що на Землі в бабусі є кіт, схожий на цю білочку.

– Справді? А як його звали?

– Крис.

– Хм… – замислилася Ліза. – То нехай цю білочку буде звати… Крися.

– Думаю, їй підійде, – засміявся Кет, а білочка задоволено муркнула.

– Здається, вона погоджується зі своїм ім’ям, – усміхнулася й Ліза. – Правда, Крисю?

Тваринка знову муркнула. Кет помітив, що ці звуки на диво нагадують йому котячі. Доволі дивні тут білочки…

***

Завтра вже треба вирушати. Дорожній одяг Лади вже лежав на ліжку й чекав, коли вже дівчинка його одягне. На кухні Ілона готувала всім їжу в дорогу, а інші тим часом відпочивали. Чомусь, Ілона не хотіла, щоб їй сьогодні допомагали…

Але Крисю довелося залишити в поселенні. А як же це зробити, якщо вона ні на крок не відходить від хлопця? Вона навіть спала в його кімнаті на купі старих ганчірок. Та й Кет не дуже хотів йти без білочки. Занадто вони вже здружитися за кілька днів. Ліза пообіцяла хлопцеві, що доглядатиме за Крисею й в образу її не дасть, що трохи заспокоїло Кета.

Не можна було сказати, що Лада не хвилювалася. По-перше, це все сталося занадто неочікувано. По-друге, дівчинка не знала, що буде далі, що передбачає собою подорож. А коли не знаєш, чого чекати, то завжди стає трохи лячно. Кожен боїться невідомості.

Ці два дні минули швидко. Їх Лада провела разом з Ілоною, Кетом та Германом. Правду кажуть, що коли проводиш час з друзями, то він минає дуже швидко. Ось, вже завтра вони разом вирушають невідомо-куди… А й справді, Лада достеменно не знала, куди саме вони підуть. Хіба відомо комусь, де живуть ті Птахи? А може, Мері знає? Чи Ілона? Треба буде в них спитати…

– Ладо! Кет! Германе! – долинув голос Ілони з кухні. – Йдіть сюди!

За хвилю всі зібралися на кухні. Перед ними постав цілий краєвид з різної їжі, розставленої на столах. До того ж, всі ці продукти були такими, що їх зручно з собою в дорогу брати. І серед усієї цієї краси стояла втомлена, але щаслива Ілона.

– Як ти стільки всього наготувала? – здивувався Кет, тим часом як Лада й Герман мовчки пороззявляли роти й тільки дивилися на це різноманіття їжі.

– Сама не знаю, – усміхнулася Ілона. – Я просто дуже люблю готувати. Захопилася трохи.

– Трохи?! – Лада глянула на подругу. – Я взагалі дивуюся, як ти змогла приготувати таке різноманіття їжі в цих умовах! Та ще й не за так багато часу!

Ілона лише загадково усміхнулася й сказала:

– Я вас покликала, щоб кожен зібрав з цього собі провіант в дорогу. Вибирайте на свій смак. Я наприклад, люблю на сніданок хліб з овочами.

Дівчинка взяла кілька хлібин й овочів, загорнула їх й склала в якийсь старий ранець, який, очевидно, хтось ще давненько привіз із Землі. Лада й сама взялася за складання їжі. Брала з собою в подорож вона свій шкільний рюкзачок – в нього цілком можна було скласти все необхідне.

– Їжі нам має вистачити десь на два дні, – проінформувала Ілона. – Звісно ж, бажано, щоб деяких продуктів вистачило на довше, наприклад, хлібу. А далі вже протягом усієї подорожі будемо їсти те, що знайдемо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше