Розмова в палаті

Світить ясне сонечко… Але до її вух долинають крики. Сварка відбувається в сусідній кімнаті… А поряд спить маленька дитинка.

Аж раптом у кімнату вривається досить молода чорнява жінка, бере її та дівчинку поряд на руки і кудись біжить… Минають довгі коридори. Ось перед нею величезна зала, вся наповнена ясним світлом сонечка.

На троні сиділа дівчинка, років чотирнадцяти. Правда, виглядала вона досить малою й крихкою… Світле волосся заплетене в дві коси, зверху на бік пришпилений невеличкий капелюшок з великим бантом. В руках дівчинка тримала парасольку.

– Кетті! – вигукнула чорнява жінка. – Я тобі сказала негайно все скасувати!

– Мамо, я тобі говорила вже! – вперто сказала Кетті й набурмосилася. – Ми це вже обговорювали!

Далі почалася гучна сварка. Жінка так і тримала її на руках, а іншу дівчинку дала чоловікові, що підійшов згодом. Він також брав участь у сварці. Врешті Кетті була так розсерджена, що зі злості змахнула парасолькою і викликала портал, який поступово став всмоктувати в себе жінку, чоловіка, Ладу та маленьку дівчинку…

А тоді невагомість, солодке повітря… Та це було недовго: бог-зна звідки з’явився портал, який засмоктав у себе Ладу.

Чужі голоси, зелена трава… Що трапилося? Де це вона? Раптовий білий спалах – і Лада прокинулася…

Сон? Занадто дивний…

Лада озирнулася. Довкола все було білим, неначе вона перебувала в лікарняній палаті. Дівчинка спробувала підвестися, але тіло не слухалося взагалі. Серце шалено гупало, перед очима досі з’являлися картинки зі сну… Та чи насправді це був сон?

З силою Лада намагалася пригадати, як вона тут опинилася, та в голові був суцільний туман. З нього подекуди виринали спогади, як вона та Ілона прибули на Землю, як надибали Кетті, як та забрала в них листа… а тоді підземелля, Ілона без свідомості. Здається, далі вона вирушила до Кетті… Але що трапилося? І чому вона зараз перебуває в приміщенні, схожому на лікарняну палату?

Якийсь час вона так і лежала на самоті з думками, що не давали спокою. Вона навіть мізинцем рухати не могла. Якби хоч хтось увійшов сюди!..

Лежати довелося довго, доки нарешті роздався тихий несміливий стукіт у двері, після чого увійшов Кет. Він оглянув палату. На його обличчі засяяла щаслива усмішка, коли побачив, що Лада отямилася.

– Нарешті! – вигукнув він і на мить вийшов з палати, крикнувши щось лікарю.

Тоді він знову увійшов та підбіг до Лади. Вона би зараз з радістю зіскочила на ноги, але на жаль, поворухнутися не могла. Спромоглася лише на легеньку усмішку.

– Як ти себе почуваєш? – запитав Кет і присів на стільчик поряд.

– Здається, добре, – мовила Лада. – Тільки от ворухнутися не можу.

– Це так. Але скоро це мине.

– А… ти не поясниш, що сталося?

Хлопець здивовано глянув на Ладу.

– Ти нічого не пам’ятаєш? – запитав він.

– Не все… Уривками. Я пам’ятаю, як прийшла до Кетті, а Ілона… А що з Ілоною?

– О, з нею все гаразд, можеш не хвилюватися, – Кет усміхнувся.

Лада спокійно зітхнула.

– Та все ж, – згодом мовила вона. – Що трапилося зі мною?

– Загалом, ти прийшла до Кетті. Ти ж була на неї дуже сердита, так?

– Так…

– Ти не змогла справитися зі своїми емоціями. Злість виявилася сильнішою за тебе і вона вирвалася. Заполонила тебе та твоє тіло. Вона контролювала тобою, твоєю магією…

Лада пригадала, що вона перед цим відкрила магію в собі. Нею керувати було надзвичайно легко…

– До речі, всі твої дії з магією були просто неперевершені, – продовжував Кет. – Не знаю, чи це було пов’язане з твоїми емоціями, але ти була в рази сильнішою за Ілону, Мері, Кетті… Хоча вони й змалку вивчали магію.

– Магії не треба вчитися, – заперечила Лада. – Її достатньо відкрити в собі… Випустити на волю.

Кет усміхнувся. Не раз вже йому доводилося чути цю фразу.

– До речі, – мовив він, – Герман та я також відкрили в собі магію. Він говорить, що це було доволі просто, але я так не вважаю…

Лада засміялася.

– То он як ви потрапили сюди… – Лада посміхнулася. – І як вам вдалося… перемогти мене?

– В цьому дякую Ілоні. Не знаю, як їй це вдалося. Правда, ти її ледь не вбила, але встигла вчасно зупинитися.

– А де вона зараз? І де всі інші?

– Скоро підійдуть.

– Добре… А ти не знаєш, чому зі мною таке трапилося? Невже це лише через сильні емоції? Адже я не раз відчувала такі емоції… Та й інші також.