Герой

І тут, неочікувано бугай полетів на землю він удару по його обличчю. Над ним стояв Бан Чан вираз обличчя якого був по справжньому лякаючий. Він почав методично наносити удари по його пиці. Один за одним, холодно і жорстко він продовжував перетворювати його обличчя в місиво з крові.

- ЯК. ТИ. ПОСМІВ. ВДАРИТИ. ЙОГО. ШМАТОК. ТИ. ЛАЙНА !!! - Не говорив, а шипів зі злістю Кріс. Йому було зовсім не шкода свого одногрупника, який виявився таким мудаком. Він продовжував наносит удар за ударом поки цей придурок не втратив свідомість. 

Фелікс спершу сціпенів від страху, та продовжував лежати на землі спостерігаючи, як Чан б'є цього хлопця. Потім він трохи прийшов до себе. Він спробував встати та відтягнути Чана від цього хлопця, який вже був не при свідомості. У його голові гуділо, але він вперто рухався у бік свого рятівника.

- Не треба! Чуєш не треба, він не вартий того, щоб мастити об нього руки! - Фелік спробував зупинити хлопця криком, але його спроби не увінчалися успіхом, - Чан ! Він вже не при свідомості! Будь ласка! Зупинись! Ну! - шкутильгаючи він підійшов до брюнета та обійняв його зі спини. Він не був впевнений, що це спрацює. Але Кріс зупинився, та залишив у спокої непритомного парубка, та повернувся до Фелікса. 

- З тобою точно все в порядку? - стурбовано запитав Чан, хоч і бачив побите обличчя Лікса. Йому хотілося ще декілька разів дати по обличчю цьому придурку.

- Все окей, не хвилюйся. Просто подряпина. - Спробував усміхнутися крізь біль Лікс, вийшло дуже кепсько.

- Він не встиг вдарити тебе ще кудись окрім обличчя? - він не міг заспокоїтись, тривога розривала його з середини.

- Не встиг, прийшов ти, - його голос нещадно дрижав. Страх що сидів у середині юнака, по-трохи почав відступати, а по його щоках покотилися сльози. 

- Все добре Ліксі. Він тобі вже нічого поганого не зробить. Я тут поруч з тобою, - він притягнув до себе хлопця, який не міг зупинитися. І Чан дав йому можливість поплакати та випустити увесь свій страх назовні. Він ніжно гладив Йонбока по голові та спині.- Ну все, все. Ходімо я відвезу тебе додому, тільки ключі з будинку візьму. Добре? - брюнет взяв за руку хлопця, та повів у бік вхідних дверей. 

- Д-добре, - трохи заспокоївшись проговорив парубок і міцніше вхопився за долоню Чана. В даний момент, це рука була, як рятувальний жилет, для потопаючого.