Тисяча і одне життя

Розділ 13. Допомога

А якщо саме зараз вирішується не моя доля, а життя цієї дівчинки, в тілі якої я опинилася? Чи можу я ризикнути її єдиним шансом? Відкинувши убік всі сумніви, впевнено простягла хлопцеві руку, торкаючись гарячої долоні свого спільника.
Так-так, саме в цей момент я зрозуміла, що ми стали союзниками у цій нелегкій справі протистояння його батькові.

- Ходімо? - Від мурашок, що пробігли по моєму тілу, стало якось не по собі, і я обережно переступила з ноги на ногу, глянувши на Рідарда в очікуванні.

- За мною, - здається, і сам маг трохи розгубився, але відразу ж взяв себе в руки, рішуче прямуючи в той же бік, куди нещодавно побігли мої переслідувачі.
Вирішивши не коментувати вибір напрямку, я старанно перебирала кінцівками, намагаючись не відставати від свого тимчасового партнера, адже він задав надто великий темп пересування. А коли я вже була готова впасти прямо на курну доріжку, якою ми бігли останні хвилин п'ять, хлопець раптом різко пригальмував і потягнув мене прямо до великого пишного чагарника.
Та що в нього за тяга така лазити по кущах? Я хотіла було обуритися, але тієї ж миті прикусила свого язика, помічаючи, як по тому місцю, де ми ще кілька секунд тому стояли, промайнув натовп магів. І де їх стільки взялося? Чи не по мою душу пови з'явилися? Хоча кого я обманюю? Звичайно, це всі мої переслідувачі. Ех, все один-в-один, як у старі добрі часи, тільки цього разу Рідард стоїть на моєму боці, і саме це надавало мені сил, дозволяючи триматися.

- Не подумай, що я тебе в чомусь підозрюю… але що ти там накоїла? Підпалила шевелюру моєму батькові? – посміхнувся мій спільник, дивлячись на мене з цікавістю.

- Майже, відправила в одного з магів вогняний потік, - веселість моя відразу ж випарувалася, адже я раптом згадала, хто став на захист невдачливого інквізитора.

- Ууу… то ти та ще злочинниця, - в очах співрозмовника горіли смішки, а його долоня так само міцно притримувала мою, змушуючи серце шалено стукати.
Взагалі, я помітила, що поруч із цією молодою копією лже-Роберта почувалася якось дивно, і мене це трохи лякало. Нехай зараз хлопець зовсім не був схожим на себе в майбутньому, але мені було комфортно і спокійно в його компанії, як і раніше.

- Здається, пішли, - голос Рідарда звучав трохи хрипкуватим. - Нам треба поспішити, - я лише кивнула у відповідь, боячись видати своє хвилювання.
І ось ми знову втікали, старанно пересуваючись по незнайомих вуличках невеликого містечка. А коли ми наступного разу зупинилися на одному з перехресть, хлопець акуратно озирнувся на всі боки і тільки після цього підійшов до непримітного будиночка на розі, тричі постукавши у двері.

- Хто там? – Пролунав приглушений жіночий голос, і мій поділок також тихо промовив у відповідь:

- Це я, матінко, мені потрібна ваша допомога, - стулка відчинилася практично відразу ж, і перед нами постала середньостатистична городянка, яка нічим не відрізнялася від сотень таких же.

Я здивовано дивилася на ту, що моментально уклала почервонілого хлопця в обійми, і невпевнено привіталася, задумавшись над тим, що може бути спільного між главою відділу інквізиції зі столиці і простою жінкою з народу?

- Проходьте скоріше, - господиня житла відсторонилася, дозволяючи нам швидко пірнути в темряву приміщення. - Не лякайтеся, у коридорі немає світла. Артефакт вийшов з ладу, а руки все ніяк не дійдуть його зарядити, - звернулася вона до мене, м'яко посміхнувшись.
Я ж відзначила для себе один приголомшливий факт: виявляється, мати Рідарда маг. Але тоді чому вона живе в цьому покинутому містечку, та ще й не в самому презентабельному його районі, судячи з похилених будинків в окрузі? Суцільні загадки, і навряд чи хтось поспішатиме їх розкрити для мене. Дивувало навіть те, що хлопець ризикнув привести незнайомку додому, знаючи, що в мене на хвості цілий натовп інквізиторів.

- Нічого страшного, я не з полохливих, - відповіла жінці, намагаючись йти у свого спільника по п'ятах. - Мене звуть Аделія, а вас? – якщо вже поплічник не поспішає нас знайомити, доведеться самій проявити ініціативу.

- Мілана, - не роздумуючи відповіла мені магиня, відчиняючи двері у просторе та світле приміщення. - Прошу в мою скромну обитель, - я почала оглядати навколишнє оточення, відзначаючи хоч і не дорогі, але добротні меблі, масивні вікна і світлі стіни, оббиті м'якою натуральною тканиною м'ятного кольору.
Штори були пошиті з того ж матеріалу, але мали трохи більш насичене забарвлення, такою самою виявилася скатертина на єдиному столі в кімнаті.

- У вас тут дуже красиво, - щиро похвалила оздоблення будинку, відзначаючи реакцію жінки на мої слова:

- Дякую. Я трохи експериментую з натуральними барвниками і застосовую їх на матеріалах, які виробляє місцева ткацька фабрика, - несподівано поділилася зі мною матінка Рідарда, чим остаточно підкорила моє серце. - Може ви голодні? - Моментально переключилася господиня, і мій спільник відразу кивнув їй у відповідь, навіть і не думаючи відмовлятися:

- Я б цілого кабана проковтнув, якби була така можливість, - реготнув хлопець, змушуючи свою матінку поспішити на кухню, щоб приготувати нам сніданок.
А коли Мілана зникла з поля зору, маг підійшов до мене на відстань витягнутої руки, і скоромовкою зашепотів на вухо приголомшливі відомості:

- Моїй матінці довелося зв'язати свої сили після певного інциденту. Зараз вона практично не користується магією, що залишилася при ній, тому дуже болісно іноді ставиться до таких питань, - можна подумати я планувала її розпитувати про таке. - У дитинстві, коли в мене відкрився вогняний дар, вона планувала перекрити моє джерело, але батько не дозволив... - Співрозмовник зробив невелику паузу, ніби повертаючись у минуле. - Ми тоді поїхали з міста, і зараз я вперше за п'ятнадцять років опинився в гостях у батьківки, - закінчив своє шокуюче одкровення Рідард, уважно дивлячись мені в очі.
Тільки зараз все стало на свої місця: і знання плутаних вуличок Клірра, і дивне суперництво з батьком... Якщо спершу я не розуміла мотивів юного мага, то тепер починала здогадуватися про них. І все ж таки залишалося ще щось, чого не вистачало для створення повної картинки, але я не сміла випитувати, адже хлопець ітак розповів мені занадто багато, набагато більше, ніж треба було б...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше