Глава 6

Коли я прокинулась, Єгора вже не було. Замість нього на подушці лежала троянда та коротка записка:

«Гарного дня, сонечко»

От скажи, здавалось би дрібниця, а як підіймає настрій! Дуже ціную мужчин, які вміють робити приємності. Полькин чоловік, як прокинеться, волає на всю хату, щоб йому допомогли знайти чисті шкарпетки, а мій – йде в садочок по квіти… Спіймала себе на думці, що давненько не розмовляла з сестрою. Вирішила набрати її після сніданку.

На годиннику була дев’ята ранку, а це означало, що Тамара Петрівна встигла виконати стаханівський обсяг роботи та склала список справ для мене. Я все життя прожила в квартирі, але мріяла про приватний будинок. Ну, знаєш, як у фільмах: два поверхи, газон, білий парканчик, а за ним бігає собачка або дитина (варіанти змінювались в залежності від наявності хлопця). Тепер же, мене ні за які гроші не змусять переїхати з міста. Та поки доведеш те подвір’я до ладу, можна ласти склеїти! Посапав город – заросли садочки – вирвав бур’яни на клумбах – дозріли фрукти –законсервував варення – картоплю доїдають жуки. А додай до всього приготування їжі, порядок в домі, догляд за тваринами… Коли жити?

Я зварила собі вівсянку, згадала про бажання потовстішати, й намастила великий шматок батона маслом. Потім поставила чайник на плиту, щоб зробити чаю. Дурна ввічливість підштовхнула запропонувати напій свекрусі. В будинку її не було. Я вийшла  двір, озирнулась та помітила маківку рідненької за воротами. Вона сиділа на лавці поряд з якоюсь іншою жінкою та щось жваво обговорювала.  

Не знаю, от чесне слово не знаю, якого дідька я стала підслуховувати! Спишемо це на жіночу цікавість. Отже, я підкралась ближче та затамувала подих.

- Ой, Зою, ти не уявляєш, як мені важко. У неї ж обидві руки ліві. І по господарству нічого не здатна зробити, і по хаті вміє хіба що ходити.

Я відразу здогадалась, що говорять про мене. До того ж поряд зі свекрухою, скоріш за все, сиділа та сама провидиця баба Зоя. Не інакше відьми собі міні-шабаш влаштували.

- Та невже аж така погана?

- Не погана, Зою, не погана. Просто ніяка. Ні риба, ні м’ясо, ні зовнішності, ні характеру. Їй богу, не розумію, що мій Єгор цій дівці знайшов. Оце так виховуєш сина, душу в нього вкладаєш, а потім він приводить тобі таке непорозуміння.

- Та годі, могло бути й гірше.

- Гірше? – хмикнула свекруха.

- Ну принаймні вона не москалька.

- Та Боже збав! – Тамара Петрівна перехрестилась. – Ще цього не вистачало. Зою, любонько, а погадай ще раз на мого Єгора. Що там про нього карти кажуть? Сил нема, як переживаю…

- Тільки вчора розклад таро зробила! Все у нього буде добре, бачу щасливе та спокійне життя, але…

- Що? Яке «але»?

- До цього щастя йому доведеться йди через сильні труднощі.

Тамара Петрівна схопилась за голову.

- Знаю я ці труднощі білобрисі! Ох, хоч би він нарешті збагнув свою помилку, та кинув Таньку. Дітей у них немає, розведуть швидко. А там і гляди, захоче у рідних краях залишитися, з нормальною жінкою сім’ю створить.

Я наслухалась вдосталь. Залишалось тільки обрати стратегію: влаштувати свекрусі грандіозний скандал, щоб нарешті побачила мій характер, або діяти підпільно. Зрештою, я знаю ворогів в обличчя, а тому можу придумати ідеальний план перемоги.

Згадались рядки у книжці з сімейної психології, де писалося: «Жінка має бути хитрою та мудрою. Вона повинна йти до своєї мети поступово, не створюючи бурю, не руйнуючи гармонію. Тільки м’який тиск, тільки ненав’язливе навіювання». Може, воно й так, але… хто я така, щоб вчиняти правильно? До біса поради! Поперла напролом:

- Закатайте губу, Тамаро Петрівно! – вигукнула у спину свекрусі. – Єгор ніколи не кине мене. А от вас – найближчим часом, бо ми з’їдемо на окреме житло. Вам, виявляється, не подобається моя робота по господарству… То так і знайте: більше я палець об палець не вдарю. Кличте Сонічку, нехай вона ваших свиней купає!

Жінки аж підстрибнули від неочікуваності. Зоя вмить злиняла, як сполоханий голуб, а свекруха обернулась до мене. Вона нервово кусала нижню губу та сопіла носом.

- Таню… Ти щось не так розчула… - почала виправдовуватись. Напевно, боялась, аби я не поскаржилась на неї Єгору.

- Я вас попередила!

Розвернулась так ефектно, що ледь не гепнулась лобом об черешню. Вирівняла спину та пішла до хати. Сьогодні ніяких городів. Влаштую собі день релаксу. Але спершу таки доїм сніданок, бо план з нарощення цицьок ніхто не скасовував.

Я соромилась розповідати про своє становище подругам. Для них публікувала гарні фотки, де я то у квітах, то в обіймах коханого, то їм вишеньки-черешеньки. Мені до останнього не хотілось руйнувати ілюзію ідеального шлюбу. І нехай з Єгором у нас все було більш-менш нормально, я перестала відчувати те цілковите щастя, яке витало в повітрі до нашого переїзду в Куманівці.

Правду знала тільки Полька. Чому? Бо її життя було десь на тому ж рівні фіговості, або навіть гірше.

- Вам треба переїжджати! – заявила вона, стійко вислухавши моє ниття. - Бажано, назад у Вінницю.

- Єгор не кине роботу, а я не залишу його тут… поряд з Сонею.

- Якщо мужик захоче зрадити, то він знайде спосіб. І твоя присутність аж ніяк не допоможе.

І то правда. Де гарантія, що Сонька прямо зараз не зваблює мого чоловіка? Я, звісно, йому довіряю, але жіночій підступності немає меж. Якщо ми чогось сильно хочемо, то добиваємось цього за будь-якої ціни.

- А що мені робити? – заскиглила я.

- Як варіант, послати їх в дупу і жити у своє задоволення.

- Такий собі варіант… Інші є?

- Є, - на задньому фоні почувся дитячий плач, тому довелось почекати поки Поля заспокоїть доньку. – Ні, ну ти подивись на неї! Влаштувала істерику, бо я не дозволила з’їсти котячу какашку! Про що ми говорили?

- Як мені діяти? Я все ще чекаю мудрої поради від старшої сестри.