Глава 12

Кожна жінка часом провокує чоловіка, аби переконатись у його коханні. Наприклад, може сказати, що потовстішала, в очікуванні почути заперечне «ні, ти прекрасна, як завжди». Закинути йому питаннячко типу: «ти мене вже розлюбив?», щоб коханий хутко відповів: «ні, я ніколи тебе не розлюблю!». Або коронна скарга, що у подруги краще волосся/зуби/нігті/шкіра. І не дай Боже він з цим з цим погодиться!

Моя погроза звалити у Вінницю теж була маленькою провокацією. Ну не вірила я, що Єгор просто так відпустить мене. Нехай погодиться з пересердя, але потім обов’язково попросить вибачення! Я ще й в плюсі залишусь як постраждала сторона.

Та сталося не так, як гадалося.

Він залишався похмурим, було видно, що наша сварка його пригнічувала. Проте цей впертюх і бровою не повів, коли я почала збирати речі. А збирала я їх дуже повільно і драматично, аби дати йому шанс виправити свою помилку. Одні й ті ж самі шорти перекладала по десять разів, розтягуючи час.

- Ти не дивився розклад автобусів до Вінниці? – запитала, намагаючись привернути до себе увагу. – Може, треба квиток купити...

- Не треба, - у моїй душі зажевріла надія, що він нарешті вирішив помиритися. Зараз як почне вмовляти: квиток не купуй, не їдь нікуди, я був неправий, вже завтра орендую для нас будинок – хоч з привидами, хоч без них - тільки не кидай мене.

- Не купувати?

- Ні, я вже домовився з Мациком, що він тебе відвезе. Йому все одно треба в область, якусь документацію здати.

Он як! Я з силою застібнула блискавку на валізі, так що та ледь не відірвалась. Ну і нехай! Поїду до себе, відпочину, почекаю поки він почне сумувати за мною.

- Дякую за турботу.

- Будь ласка.

Напруга в домі була такою, хоч ножем ріж. Раділа тільки Тамара Петрівна! О, ця жінка аж розцвіла. Вийшла беззаперечним переможцем: і мене здихалась, і синочка залишила коло себе. Навіть Соню запросила на чай з пирогами, аби відсвяткувати цю подію.

- Який сьогодні погожий день, - розпливлася у посмішці, коли Єгор проніс повз неї мої речі. – Наче янголи з неба посміхаються.

- Так наче ж гроза збирається... – покосилася Соня.

- Хіба? Я й не помітила.

Мені не було, що втрачати. Хотілося наостанок щось таке сказанути тій парочці, щоб аж вдавилися своїми пиріжками. Дочекалась миті, коли Єгора не буде в кімнаті й промовила, дивлячись в прямо в очі свекрусі:

- Ви виграли бій, але війну програєте, - окей, це була капець яка заїжджена фраза. Я мала б вигадати щось оригінальніше, але у мені вирували такі емоції, що на креатив не залишалося сил.

- Не розумію, про що ти, Танюшо. Хочеш пиріжечок на доріжку?

- Обійдусь.

Соня з цікавістю переводила погляд з неї на мене.

- Ти вже їдеш? – обережно запитала вона.

- Так.

 - А... Ми можемо поговорити?

- Соню, не затримуй її! – втрутилася Тамара Петрівна.

Я визирнула у вікно. Мацицька ще не було, а Єгор стояв з валізою та нервово озирався по сторонах.

- Гадаю, пару хвилин у нас є. Що ти хотіла?

- Наодинці, - Соня кивнула на терасу, де у свекрухи просихала цибуля.

- Ну гаразд...

Ми вийшли з кухні, залишивши ошелешену Тамару Петрівну. Мені було байдуже, що там говоритиме Соня. Нехай зловтішається, якщо інших радощів у житті не має.

- Дарма ти сваришся з тьотьою Томою, - промовила дівчина. – Ця гризня до добра не доведе. Краще б ви сіли та обговорили усі претензії одна до одної.

- Вирішила миротворцем зробитись? З якого це дива? Я ж знаю, що ти так само ненавидиш мене, як і вона.

- Тебе тут ніхто не ненавидить.

- Ой, тільки не бреши.

- Серйозно! Я взагалі дуже зраділа, коли ти приїхала, бо давно хотіла з тобою познайомитись. Відтоді, як Єгор поїхав вчитися, наше спілкування звелось на мінімум, але я завжди мріяла, аби він зустрів хорошу дівчину. Чомусь в мене навіть сумнівів не було, що ми з тобою поладнаємо.

- Але потім Тамара Петрівна випробувала мене в побуті, й зрозуміла, що така невістка їй не годиться. Вона отруювала мені життя, а ти її підтримувала.

- Ні! Я образилась на тебе, бо ти була дуже грубою зі мною. Постійно дивилась так, ніби зневажаєш... Через що? Бо я не твого рівня? Ну вибачай, в мене не було батьків які могли б купити мені квартиру у місті чи оплатили універ. Я навчалась у ПТУ та жила з дідом-алкоголіком.

До мене стало повільно доходити, як усе виглядало зі сторони. Дійсно, під час нашого знайомства Соня була досить люб’язною. Вона ж і з дерева мене зняла, і від простреленого заду врятувала... Це вже потім між нами з’явився холодок. Коли я вирішила, що вона хоче відбити у мене чоловіка. Дідько, то виходить, що я сама все зіпсувала?

- Пробач... Просто я думала, що ви з Єгором...

- Він любить тебе.

- Але його вчинки вказують на протилежне.

- Просто корчить з себе ділову ковбасу.

- Ну то нехай прикриває свій ковбасний завод, тільки тоді я повернусь.

Біля воріт пригальмувало авто.

- О, Вітя приїхав... – Соня почала м’яти у руках край футболки. – Єгор казав, що ви здружились.

- Типу того.

- А Мацик нічого не питав про мене?

З цими перипетіями я й забула, що зробилась свахою на волонтерських засадах. Аж настрій піднявся.

- Та ні, - вирішила підігріти цікавість до дільничного. – Але він казав, що з якоюсь дівчиною познайомився.

У Соні почалась паніка, яку вона щосили намагалась приховати під маскою дружньої цікавості.

- Якою? Місцевою? З Вінниці? З Хмільника?

- Не знаю. Він лише фотку показував. Катя, здається... Але можу помилятися.