Глава 16

Наше побачення з Єгором зазнало фіаско. Наступні три дні теж відчувалась напруга. Я все чекала, що коханий попросить вибачення, а він не розумів у чому взагалі винний. Вважав, що це через мене його вихідний був змарнований. Коротше, до якогось спільного рішення ми так і не дійшли. З часом мені просто набридло жити, як чужі, тому я здалась першою. Знову почала вдавати, що все добре.

Проте обідка залишалась і гризла мене з середини, як черв’ячок яблучко. Добре, що в мене була сестра, якій можна виговоритись. Дзвонила їй, коли Єгор йшов на роботу й висіла на телефоні, аж поки не стане легше.

- А нащо ти взагалі у нього питала? – дивувалась Полька, коли я скаржилась на Єгора. – Хочеш дитину – заводь. Чоловіка просто перед фактом поставиш.

- Тобто? Якщо ти не в курсі, то для цього потрібні двоє... Та й взагалі, якось не хочеться розширювати сім’ю, якщо Єгор проти.

- Все одно народження дитини його практично не зачепить. Це тобі блювати під час токсикозу, ходити на обстеження, корчитись у муках на пологах, коли з тебе вилазить нова людина. Від нього залежить тільки приємна частина роботи.

- А потім?

- А потім життя Єгора ніяк не зміниться. Дитина все одно буде на тобі. І недоспані ночі, і підгузки, і харчування – все на тобі.

- Але твій Андрій допомагає.

- Він не те що допомагає, він усе робить за мене, - з гордістю погодилась Поля. - Тільки не приміряй нашу ситуацію на себе. Ти – не я, тобі не вдасться помикати чоловіком.

- Чому це?

- Бо тобі катастрофічно не вистачає здорового егоїзму. Живеш заради свого Єгорчика.

- Це не так, - насупилась я, хоча в глибині душі розуміла, що вона має рацію. – І все ж, мені б хотілося, щоб він теж прагнув стати батьком. Може, він сумнівається у своїх силах? Якби ж була можливість довести йому, що ми готові...

На якусь мить Поліна зникла, бо у сусідній кімнаті заплакала племінниця.

- Слухай, я знаю, чим тобі допомогти! – промовила з непідробним ентузіазмом, коли знову повернулась до телефону. – Хочеш, ми з Андрієм позичимо вам дитину?

- Тобто? В оренду?

- Ага. Ви приглянете за Улянкою, влаштуєте собі тест-драйв, а ми відпочинемо кілька днів. Подвійна користь!

- І тобі не страшно?

- Чи мені не страшно залишати малу з рідною тіткою, яка її обожнює? Звісно, що ні. А вам буде шанс розібратися зі своїми бажанням. Може, після цього ти й сама перехочеш заводити дітей. Не дарма ж кажуть, що найкраща профілактика небажаної вагітності – догляд за іншим малюком.

- Чудова ідея! Ти - геній, Полю!

- Тільки Єгору не кажи, що це все спеціально задумано. Вдамо, наче просто збіг обставин.

- Домовились. Коли вас чекати?

- Та хоч на цих вихідних. Якраз подивимось, як ви там живете...

- Як баба Яга у лісі, - хмикнула я. – Але ти не переймайся, я забезпечу Улясю усім необхідним. Їй сподобається у нас.

- Не сумніваюсь.

Поліна аж окрилила мене. Я чекала їхнього візіта настільки сильно, наче від нього залежало усе моє подальше життя. Хоча... Чому «наче»? Так воно  і було. Якщо у нас з Єгором з’явиться дитина, все зміниться.

А знаєш, в чому був увесь драматизм ситуації? Я йшла проти своїх же правил. І, зараз маю на увазі не брехню коханому, цим вже давненько грішу. Колись ми з мамою дивились токшоу, щось типу «Стосується кожного», і там розповідали про багатодітну сім’ю. Не пам’ятаю, які саме сімейні проблеми у них були, але мене найбільше обурила позиція жінки. Коли в неї спитали: «Навіщо ви народжували стільки дітей, якщо у вас погані стосунки з чоловіком?», та відповіла: «Я думала, що дитина зміцнить наш шлюб». Ми з мамою тоді обізвали її безмозкою. Ну хіба можна народжувати, коли ти й так маєш море претензій до свого партнера? Вам же цю маленьку людину треба на ноги ставити! Зміцнювати шлюб треба за допомогою консультацій у сімейного психолога, а не пологів.

І що тепер? Я роблю те ж саме! І нехай наші з Єгором стосунки охололи не до критичного рівня, проте я ж хочу завагітніти з надією, що в такому разі він стане уважнішим до мене. Ото позорисько...

До речі новину про приїзд гостей Єгор сприйняв з ентузіазмом. Андрій – його давній друг, тому за обов’язком мав слухати скарги на керівництво фармкомпанії. Зазвичай вільні вуха були тільки моїми, а я давно втратила цікавість до ділових справ чоловіка.

- Зробимо шашлики! Як колись на дачі, - планував коханий. – Ти тільки собаку свою прив’яжи, щоб вона людей не злякала.

- Добре. І ще дещо... Поля попросила, щоб ми посиділи з малою пару днів.

- Чому? В неї проблеми зі здоров’ям?

- Ні! Все нормально, просто має якісь справи у Вінниці, і не хоче тягнути Улянку з собою поки Андрій на роботі.

- А, ну нехай... Ти ж впораєшся?

- Впораюсь, якщо ти мені допоможеш.

Єгор знизав плечима.

- Спробую. Треба ж брати хоч якусь участь у житті племінниці.

- Дякую, - я поцілувала його, обійнявши за шию.

Чомусь тоді я була така щаслива, що аж пританцьовувала. Дурко, треба було не смаколики для гостей готувати, а мчати в аптеку по заспокійливе. Але не буду забігати наперед. Все по черзі.

Нарешті я дочекалася дорогих гостей. Спершу все було чудово. Ми з Полькою накривали на стіл, Уляська перебирала газети, які Мацицько привіз нам для позпалювання пічки. Найцікавіші пробувала на смак, інші просто подрібнювала, розриваючи на маленькі клаптики. Чоловіки водили хороводи навколо багаття, намагаючись приборкати полум’я, щоб нарешті посмажити шашлик та нагодувати своїх зголоднілих дружин.

- Умови в тебе спартанські... – зітхнула сестричка, коли їй довелося мити посут в тазику. – Треба швидше вагітнити.

Я вирячила на неї очі, бо не знаходила в її словах жодної логіки. Поліна пояснила:

- Ніякий нормальний мужик не дозволить вагітній дружині таскати воду з колодязя і митися в кориті. Єгор зробить усе, щоб ви швидше повернулися до Вінниці.

- Думаєш?