Тисячолітні Вовки

Розділ 5

Тіеліір пощастило: торбина зачепилася за гілку на дереві і не дала бурхливій течії забрати її далеко. Стііренвал відреагував миттєво — схопивши зубами торбину, він потяг дівчину до берега. Мокра і змерзла, Тіеліір полегшено торкнулася землі. Привалившись до теплого боку вовка, вона присіла і, заплющивши очі, важко дихала, приходячи до тями.

— Дякую, Стііренвале! — щиро подякувала дівчина. — Не знаю, які боги мені послали тебе на допомогу…

— Вовчі боги, — у голосі Стііренвала відчувалася усмішка.

Перевівши дух і трохи обсохнувши під сонцем, Тіеліір з вовком продовжили шлях. Попереду маячив густий ліс, непривітний та темний. Єдина стежка вела саме до його хащі. Тіеліір розуміла, що треба було йти туди, але все ж таки її не полишали сумніви. Вирішивши, що по дорозі розбереться, вона ступила до лісу. Вузька стежка витіювато повзла крізь дерева, колючі кущі раз у раз чіплялися за одяг Тіеліір та хутро вовка, йти було важко. Але дівчина не здавалася, вона не могла відступити, бо іншого шляху не знала.

Стііренвал намагався її розважити, щоб дорога не здавалася такою важкою. Він розповідав історії зі свого людського минулого, згадував про її бабусю. Для Тіеліір звучало дивно, що в розповідях Стііренвала її бабуся була молодою — їй здавалося, що вона має бути старшою. Бабуся прожила ціле життя, тоді як Стііренвал так і залишився тридцятирічним. Це засмучувало. Тіеліір хотіла б, щоб усі ці вовки знову стали людьми і прожили таке ж життя, як і її бабуся. Нехай непростий, нехай часом повний болю і страждань, але людський, як і належить їм, людям.

— А ти добре пам'ятаєш той день, коли ви стали вовками? — бабуся не дуже любила поширюватися про це в подробицях, а Тіеліір завжди було цікаво. — Що тоді сталося?

— У нашому племені завжди народжувалося багато шаманів, — вовк трохи сповільнив крок: історія обіцяла бути довгою. — Кажуть, ми походимо від союзів магів із людьми. Тому маги часто до нас заходили знайти собі сильну половинку або підгледіти наші особливі магічні прийоми. Ми співіснували мирно, навчаючись один в одного. Так тривало століттями, але одного разу цьому союзу настав кінець. Все почалося з матері Маррітіін, Міррани. Вона була не тільки талановитою шаманкою та цілителькою, а й дуже привабливою жінкою. Один заїжджий маг постійно виявляв до неї інтерес, дарував подарунки і зазивав до себе в місто, незважаючи на те, що Міррана була заміжньою жінкою. Вона завжди ввічливо ухилялася від його знаків уваги, не подаючи жодних надій, але її м'яка байдужість ще більше розбурхувала мага. Зрештою, чоловікові Міррани набрид наполегливий залицяльник і він накинувся на велелюбного мага з кулаками. От тільки хіба злякаєш мага грубою силою? Чаклунські здібності могли на той час захистити навіть від найсильнішого воїна. І той чаклун легко та без зусиль убив чоловіка Міррани своєю магією. Розбита горем жінка пішла з племені відразу після похорону, забравши з собою маленьку Маррітіін. Більше вона не поверталася до села, хоч ми не раз її просили. У свою печеру вона запрошувала лише сім'ю твоєї бабусі. З того часу у нас розладналися стосунки з магами, ми перестали їх приймати у себе, забороняли шлюбні союзи між нашими людьми та магами. Це вилилося в тривалий конфлікт, кульмінацією якого стало відхилене кохання спадкоємиці темної лінії магії — відьми Сатари. Один із наших мисливців, син шамана, зустрів її в лісі та закохався. Довгий час вони таємно зустрічалися, поки юнак не усвідомив, що чинить підло по відношенню до свого племені. Любов і повага до рідних були набагато сильнішими, а почуття, які він відчував до Сатари, згодом виявилися лише пристрастю. Незабаром він покохав дівчину з племені і збирався на ній одружитися, а з Сатарою вирішив припинити спілкування. Відьмі це не сподобалося. Вона прийшла на весілля і почала вимагати від хлопця покинути свою наречену і той час одружитися з нею. Він відмовився. Ображена відьма покинула село, але наступного дня повернулася, щоб помститися. У гніві Сатара закликала всі сили свого роду і прокляла наше плем'я, щоб ми мучилися так само, як страждала і вона. Сатара була настільки могутньою відьмою, що її прокляття згубило все — і нас, і магію. Я не знаю, що сталося із самою Сатарою, але її коханий покинув наше плем'я разом зі своєю дружиною і живе десь окремо. Я кілька разів зустрічав його в лісі, але він завжди уникає розмов — хлопцеві важко від того, що ми несемо тягар прокляття через його недовгу пристрасть.

Стііренвал замовк.

— Ось воно як… — Тіеліір задумливо зірвала гілочку чорниці і кинула кілька ягід у рот.

— Нерозділене кохання може перетворитися на жахливу руйнівну силу, — Стііренвал підбив підсумок розповіді.

Далі вони здебільшого йшли мовчки, розмірковуючи кожен про своє. Тіеліір про руйнівне кохання Сатари, Стііренвал про своє минуле життя. Поруч із дівчиною він особливо гостро сумував за людським тілом. Ближче до вечора мандрівники остаточно заблукали і зупинилися біля невеликого озерця. Стііренвал встиг пополювати дорогою, тому він просто ліг біля дерева, спостерігаючи, як Тіеліір розводить багаття. Руді відблиски полум'я весело танцювали в карих очах Тіеліір, надаючи обличчю дівчини трохи запальності. Нашвидкуруч повечерявши, вони почали влаштовуватися на нічліг.

Ніч видалася прохолодною і Тіеліір лягла ближче до вовка. Його шерсть зігрівала, поряд з ним вона відчувала затишок та безпеку, силу, яка може захистити від усіх бід. За неквапливими міркуваннями про те, куди далі тримати шлях, Тіеліір не помітила, як заснула. Сни її тепер ставали дедалі яснішими і осмисленими. І сьогодні вночі уві сні вона отримала відповідь на своє запитання. Тіеліір привиділися засохлі дерева, що тягли свої кістляві гачкуваті гілки до похмурого неба, потріскана від сухості земля і давно загиблі квіти і чагарники змінили свіжість трави і зелень дерев — поза всяким сумнівом, це був він, Мертвий Ліс, той про який іноді розповідали страшні історії досвідчені мандрівники. Посеред усієї цієї мертвої природи Тіеліір побачила уламки каміння, напівзруйновані будівлі, що були колись будинками та крамницями, купи сміття, на які перетворилося домашнє начиння та меблі за сотні років. Пробравшись вперед через руїни, вона виявила кам'яний портал, що добре зберігся, він приваблював до себе з неймовірною, прямо-таки чарівною силою. Те, що було за ним, губилося в тумані, не даючи нічого розгледіти. Тіеліір мала намір пройти крізь портал, але якась невідома сила висмикнула її зі сну.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше