Розділ 12

Тіеліір прокинулася з відчуттям тривоги на душі. Сьогодні все вирішиться — сумнівів не було. Дівчина боялася, що в неї не вистачить сил впоратися з відьмою, але бабуся зуміла переконати її, що сумніватися безглуздо. Тіеліір добре поснідала, набрала більше цілющої води, зняла захисний бар'єр і рішуче попрямувала до виходу з печери.

Тільки-но Тіеліір вибралася з печери, як посеред дороги побачила жіночий силует у темному вбранні з довгим волоссям, що майоріло за вітром. Хижі рослини звивалися поруч із жінкою, що стояла нерухомо, але не чіпали її. Наче чекали її наказу. Так ось вона яка, відьма Сатара.

— Я чекала на тебе, шаманко! — солодким голосом змії заспівала відьма, і очі її недобре блиснули. — Хочеш зі мною битися?

— Хочу знищити твоє прокляття, — голос Тіеліір звучав твердо, хоч усередині неї збожеволілим кошеням дряпався страх.

— Тоді тобі доведеться мене вбити, — зареготала Сатара. — От тільки вистачить у тебе на це духу?

— Вистачить. Заради порятунку своєї сестри та бабусі я здатна на все, — Тіеліір справді ні краплі не сумнівалася, що зможе вбити злісну відьму. Надто багато болю завдало її прокляття. Єдине, у чому вона сумнівалася, чи вистачить сил у її магії впоратися з магією відьми.

Сатара змахнула руками і хижі рослини стрімко поповзли у бік Тіеліір. Декілька секунд дівчина гарячково обмірковувала, як їй врятуватися від місцевої злобної флори. Рішення прийшло несподівано: окреслити Священним Кинджалом коло на землі. Вийшло! Навколо Тіеліір виник магічний бар'єр і рослини, натикаючись на нього, розсипалися на порох. Дівчина присіла і почала креслити собі стежку вперед до відьми.

— Так і підкрадатимешся до мене дитячими несміливими кроками? — Сатара саркастично засміялася.

Тіеліір рішуче підвелася і рвонула до відьми. Та навіть не стала наказувати рослинам, а чекала, доки Тіеліір до неї дістанеться. Схоже, її забавляла вся ця ситуація. Вона була надто впевнена у своїх силах і не вірила, що її можуть здолати. Хіба звичайне дівчисько без бойової магії, хай і шаманського роду, навіть із якимось кинджалом, зможе перемогти велику відьму і зняти її прокляття? Сатара не знала про пророцтво, воно було приховано від очей зла — всі свої сили магія міста поклала на це.

Підбігши до відьми, Тіеліір замахнулася на неї кинджалом, але та спритно ухилилася і розреготалася.

— Не зловиш! Не вб'єш!

Тіеліір знову спробувала напасти, але відьма лише сміялася. Для неї ця битва здавалася дитячою забавою. Вона легко блокувала атаки дівчини, ніби кішка грала з мишкою. Щойно до неї наближалися, відьма танула в повітрі і опинялася на певній відстані. Тіеліір була розгублена, вона не знала, як знищити відьму.

— Зірви амулет із її шиї, — вітер прошепотів голосом бабусі над вухом.

Порада була гарна, але легше від неї не стало. Підібратися до відьми було ж складно. Тіеліір зробила кілька невдалих спроб схопити амулет і це розлютило Сатару. Прокляте дівчисько не посміє позбавити її життя! Відьма знову пустила магію в хід. Вона звалювала Тіеліір з ніг силою вітру, била енергетичними розрядами, якщо та наближалася близько, знову спрямовувала в атаку свої хижі рослини. Тіеліір відчувала, що слабшає.

— Використовуй її магію проти неї, відбивай кинджалом, як щитом, — знову біля вуха прошелестіла бабусина порада.

Забувши про втому, Тіеліір знову кинулася в атаку і коли відьма направила на неї заклинання блискавки, то спритно відбила його кинджалом і воно вдарила саму Сатару. Відьма від болю та несподіванки впала на землю. Тіеліір, не гаючи ні секунди, накинулася на неї зверху і, зрізавши амулет з шиї, застромила кинджал у серце відьми. Над полем хижих рослин пролунав крик, сповнений болю і розпачу, і за кілька хвилин відьма затихла.

Амулет обпалив вогнем долоню Тіеліір і від несподіванки вона його випустила на землю. Рука мертвої відьми раптом ожила і потяглася за амулетом, що впав поруч. Злякавшись, Тіеліір відкинула амулет носком черевика в чагарники хижих рослин. Відьма, незважаючи на те, що була мертва, почала підніматися із землі. Її бліді очі дивилися незрячим поглядом, але ноги впевнено намацували дорогу під собою.

— Ти не зможеш знищити мене! — з її рота пролунав глухий голос, а рана на грудях почала вивергати криваві ріки. — Я безсмертна!

Сатара опустилася навколішки, обмацуючи руками землю, шукаючи свій амулет. Схоже, саме він давав їй невразливість.

— Підніми амулет і знищ, — голос бабусі знову залунав над вухом. — Він вміщає в собі життя відьми. Схоже, що одного кинджала мало, щоб її вбити. Хитра бестія себе додатково убезпечила.

— Але він пече! — тихо заперечила Тіеліір.

— Це не смертельно. Візьми його та біжи до печери. Там заблокуєш вхід та знищиш його.

Відьма вже залізла в чагарник своїх хижих рослин і не чула Тіеліір.

— Он же він! — гукнула бабуся. — Скоріше бери!

Тіеліір повернулася туди, куди вказувала бабусина примарна рука і метнулася за амулетом, встигнувши раніше відьми. Він знову обпік її руку, але Тіеліір терпіла. Рослини потяглися до її ніг, але вона їх розрубала кинджалом.

— Ти скоро помреш! Я врятую цей світ та магію! Прощай, Сатаро! — крикнула Тіеліір на прощання і побігла з усіх ніг у печеру.

Відчувши, що амулет йде з її рук, відьма потяглася за Тіеліір. Але майже мертва і незряча вона пересувалася набагато повільніше за дівчину. Тіеліір встигла забігти в печеру, дістати книгу і прочитати захисне заклинання, а відьма тільки-но підібралася до неї. Не бачачи мерехтливого туману магічного бар'єру, Сатара рушила вперед, але її вдарило енергією і відкинуло на землю.

— Я дістануся до тебе! — зло шипіла відьма, притискаючи руки до грудей, що кровоточили. — Віддай амулет по-доброму, інакше заберу по-поганому!

— Цікаво як? — тепер настала черга сміятися Тіеліір. — Ти ж майже мертва і сил не маєш.

— Я вб'ю тебе! — відчайдушно гарчала відьма. Самовпевненості їй було не займати.