Розділ 13

Душа Тіеліір рвалася на частини. Усередині неї змішалося все — подив, злість, розпач. Як же так?! Вона пройшла такий шлях, знищила відьму, а Стііренвал все ще вовк.

— Невже не спрацювало? — Тіеліір хотілося вити вовком від безсилля. Стільки марних зусиль, стільки праці, а все марно. — Я вбила Сатару, Маррітіін сказала, що я все зробила і відійшла в інший світ, але ти все ще вовк.

— Може, ще щось потрібно? — Стііренвал хотів підійти до Тіеліір, але на півдорозі раптом завмер.

— Що з тобою? — Тіеліір злякано підвелася з підлоги, побачивши, що вовк замружився і тряс головою.

Стііренвал тільки тихо стогнав, не в змозі нічого відповісти. Вовка трясло так, ніби розривало зсередини, і Тіеліір не на жарт злякалася. Вона хотіла підбігти до нього і обійняти, але тут прямо на її очах він почав змінюватися. Чорна шерсть почала розчинятися у повітрі, а тіло вовка трансформуватися. Декілька болісно довгих хвилин і замість вовка перед Тіеліір стояла людина — висока, мускулиста і абсолютно гола.

Зніяковівши, Тіеліір опустила погляд на підлогу. Вона так довго чекала на його перетворення, але зовсім не думала, що Стііренвал опиниться перед нею без одягу.

— Я людина?! Я знову людина? — колишній вовк заволав від радості.

— Так, — Тіеліір все ще дивилася на підлогу. — І люди зазвичай носять одяг.

— Ох, точно. Я за п'ять століть від неї відвик, — Стііренвал хмикнув і зник в одній із кімнат.

Хвилин через десять він повернувся, одягнений у пошарпані часом штани та сорочку.

— Знаю, виглядає жахливо, але це єдиний пристойний одяг, який я знайшов.

Тіеліір, нарешті, подивилася на Стііренвала — їхні погляди зустрілися і вони застигли, розчинившись один в одному. Нехай все інше змінилося, але очі Стііренвала залишилися колишніми — ті ж сірі й глибокі, при погляді в які по спині бігли мурашки.

— Ти такий, як у моєму сні про ваше село, — Тіеліір перша порушила незручне мовчання. — Але як я могла це знати?

— Знала не ти, а твоя магія, — Стііренвал їй посміхнувся. Так незвично було бачити на його обличчі емоції, що раніше відбивались тільки в очах.

Тіеліір знизала плечима. Дівчина тільки-но почала звикати до своєї магії. Вона роздумувала про те, що тепер робити, крадькома милуючись Стііренвалом — він був справді гарним чоловіком, як раптом колишній вовк підбіг до неї і, підхопивши на руки, закружляв по кімнаті.

— Ти це зробила! Ти просто неймовірна! — Стііренвал не переставав її кружляти. — Ти навіть не уявляєш, наскільки я тобі вдячний. Дякую, Тіеліір! Ти найкраща!

Стііренвал нарешті поставив її на підлогу, але тільки для того, щоб міцно стиснути в обіймах. Тіеліір була збентежена цією близькістю, незважаючи на те, що до вовка вона такого збентеження не відчувала. Але все ж таки їй було приємно перебувати в обіймах Стііренвала. Коли він трохи відсторонився, Тіеліір знову зазирнула в ці його прекрасні сірі очі і гострою стрілою її пронизала впевненість — він відчуває те саме, що й вона. Стііренвал провів сильною засмаглою рукою по її волоссю і, нахилившись, обережно поцілував Тіеліір у губи. Жар стрімкою хвилею затопив тіло Тіеліір, вона тільки сильніше притиснулася до Стііренвала, відповідаючи на його поцілунок. Відчувши її бажання, Стііренвал відкинув обережність і став цілувати дівчину з усією пристрастю та запалом.

— Давно хотів це зробити, — Стііренвал хмикнув, ледве відриваючись від губ Тіеліір.

— Я теж, — Тіеліір знову уникала його погляду. Вона з відвагою йшла з луком на дикого звіра і з кинджалом на відьму, але в любовних справах відчувала страх і незручність. На щастя, Стііренвал збентеженням і невпевненістю не страждав, і, схоже, був набагато досвідченішим у коханні, ніж вона.

Деякий час вони стояли посеред кімнати, просто притулившись один до одного. Нічого не говорили, нічого не робили, тільки слухали свій подих і стукіт сердець.

— Потрібно варити зілля для твоєї сестри і повертатися, — Стііренвал ніжно торкнувся губами скроні Тіеліір, закопався носом у її волосся.

— Так, — погодилася Тіеліір, але тільки сильніше пригорнулася до коханого. Вона не хотіла, щоб магія любові розвіялася, але Стііренвал уже послабив свої обійми.

Тіеліір нічого не залишалося, як пройти на кухню та вивантажити на стіл зібрані інгредієнти для зілля. Вона відкрила книгу з рецептом, акуратно розклала все необхідне поряд і поставила на вогонь казанок з основою для ліків. Уважно дотримуючись інструкцій, Тіеліір додавала в зілля нові компоненти, а Стііренвал сидів поруч і спостерігав за її діями.

— Ти дуже схожа на свою бабусю, Тіе, — Стііренвал вперше назвав її скороченим ім'ям. — Дивно, наскільки шаманська кров сидить у ваших тілах, проходить крізь покоління і не слабшає, навіть під тиском прокляття. Начебто ці знання завжди живуть з вами, але відкриваються лише у певний момент або за певних обставин.

Тіеліір тільки знизала плечима, їй ніколи було відволікатися на розмови. Через годину всі інгредієнти були додані у потрібний час та у потрібній кількості. Тепер треба було три години проварити зілля, дати йому настоятися п'ять годин і налити у флакончик. Залишивши зілля варитися, Тіеліір перейшла до приготування вечері, добре, що за її відсутності вовк встиг роздобути м'яса.

— Тепер складніше буде полювати, так? — Тіеліір нарешті подивилася на Стііренвала.

— Та не особливо. Я й у людському образі непогано полював. Хоча вовчої швидкості та безсмертя, яке давало прокляття, мені не вистачатиме. Втім, це невелика ціна, щоб знову бути людиною. Я вже й не сподівався, правду кажучи, — Стііренвал підійшов до дівчини і обійняв її ззаду, поцілував у маківку. — А тут прийшла ти і створила диво.

— Мені треба було врятувати сестру, — Тіеліір заплющила очі, дозволяючи почуттям проступати яскравіше, сильніше. Дотики Стііренвала її хвилювали, обплітали жаром, прискорювали биття серця. Це були нові почуття, які раніше були не знайомі дівчині. Жодному чоловікові до цього часу не вдавалося заволодіти її стійким серцем. — Заради неї я готова на все — пройти півсвіту, битися з відьмою. Деліна — моє все, сонячне світло мого життя. Недарма її ім'я так і перекладається.