Глава 19

Ніна моргнула, намагаючись привести думки в порядок. І що це було? Хто міг написати таке неподобство, та й ще сподіватися зустріти захоплених читачів? Ні, таке точно не зачепить, вирішила вона і закрила книгу. 
 
Тільки прочитала, а вже через хвилину і не згадаєш про що там було. Очі злипалися, сон буквально валив з ніг, і вона щоб не заснути прямо за столом поспішила до себе в кімнату. 
 
За вікном було тихо. У кімнаті ніби все теж було спокійно. Або неспокійно ... але їй вже було все одно. Вона лягла в ліжко і тут же заснула. 
 
По безкрайньому синьому небу пливли білі хмари. Сонце робило срібним водну гладь і пускало сонячні зайчики. 
 
 - Як же гарно, - видихнула Мишка як здригнулася від дивного звуку. 
 
Тіньк ... і біля її ноги в землю встромилася стріла. Обернувшись вона побачила Катерину. 
 
 - Відійди, - оскалилася  руда. - Хіба ти не бачиш я в Костю стріляю. 
 
 - Чого?! - Ніна розгорнулася щоб врятувати вовка від стріли, але побачила сотні жаб. І спробуй вгадай яка з них - вовк. 
 
Мишка здригнулася і прокинулася. Почитала казку на ніч називається. Тепер вона точно не засне. 
 
Вмившись, щоб зігнати залишки сну, дівчина поспішила в бібліотеку.  Вирішино. Цього разу ніяких казок - тільки корисне і наукове.

Тепер вибір припав на шафу по праву сторону від столу. І перша книга яку вона побачила була: «Казка для Кощія». 
 
 - У Безсмертного що, всі книги про Лукомор'я? - взяла книгу Ніна, відкриваючи на першій-ліпшій сторінці: 
 
 «- Ми про одного й того ж Кощія говоримо, або про різних? - весело розсміявся Іван і не втримавшись, з криком впав униз, але не долетів до землі, а повис на нижній гілці, зачепившись подолом сукні. 
 
 - Не смішно, - образилася Купальниця. 
 
- Мені тепер теж, - тяжко зітхнув Іван, і від цього подиху тканина розійшлася, і він гепнувся головою вниз. 
 
 - Убився! - знову заголосила фея, бігаючи навколо Іванового тіла. - Як же я тебе ховати-то буду, такого здорового! 
 
 - Дуже довго, - посміхнувся Кощій. Він надійно приховав свій скарб і прийшов подивитися чи не сталося чого? Так як від Ваньки можна чекати всього чого завгодно. Тому побачивши розпластане тіло на землі, він не особливо здивувався. 
 
 - А ми ж навіть імені його не знаємо, - зітхнула фея. - А писати на дошці тут покоїться мужик в платті, дуже дивно.

Безсмертний пощупавши вискочившу на голові у хлопця шишку хихикнув. Іван зойкнув і різко схопився, стукнувшись лобом об голову Кощія. Той зойкнув і потер голову. 
 
 - Я з твоїми наскоками скоро і сам дурнем стану, - відповів старий і подивився на лоб Царевича, там вискочила ще одна шишка. - Телепень рогатий. 
 
Хлопець ображено потер голову і почав шукати подорожник. 
 
 - Ой, яка радість, ти живий! - кинулася до нього Купальниця і обняла його ноги. Той втратив  рівновагу і впав обличчям у землю, прямо на фею. Та й пискнути не встигла. 
 
 - Ти знаєш, мені вже навіть не смішно, - сказав Кощій, стежачи за тим, що відбувається. - Ти що в кущах шукав, дитя пороку? 
 
Хлопець швидко зліз з Купальниці, та лежала в глибокому шоці і кліпала очима. 
 
 - Подивися на неї, ти зламав її, - став кривлятися Кощій. 
 
 - І не правда! Вона і до мене така була! - відбіг убік Ванька. 
 
Жінка, мовчки встала, обтрусився, і з подивом подивилася по сторонах. 
 
 - Ти як? - подивився на неї Безсмертний і переглянувся з Іваном. З нею точно було щось не те. 
 
 - Він на мене сів ... Жопою сів ... - вимовила фея, і її очі наповнилися сльозами. 

- Ну, це логічно, а чим би він ще сісти-то міг, - згідно кивнув Кощій. 
 
 - Я тебе ненавиджу! - закричала йому в обличчя жінка, високо підстрибуючи. 
 
 - Сів він, а ненавидять чомусь мене, - награно зітхнув Безсмертний. - А, втім, нічого нового ... »

Мишка закрила книгу. Ні, так не піде. Вона з цими казками ще тиждень тут сидіти буде ... Поставивши книгу казок на місце, дівчина знову підійшла до пентаграмми. От би викликати того, хто їй допоможе. А так шукати потрібну книгу вона буде нескінченно довго, і швидше за все Катерина її випередить, та ще й кошмар може перетворити на реальність. 
 
 - Схоже я зараз зроблю найбільшу дурість в моєму житті, - сказала Ніна і підійшла до пентаграмми  поклавши на неї руку. Що ж там вони все робили в казках про чарівників? – Явись  той, хто може допомогти мені в цій нелегкій справі! - сказала вона і стала чекати. 
 
Може ще кров'ю з пальця капнути? Начебто без цього не виходить. Але пентаграма загорілася синім полум'ям, і кімната наповнилася їдким димом. 
 
Дівчина закашлялась і вирішила втекти на вулицю. Хіба мало кого вона там викликала, а раптом він злий і нещадний? Та ще й душу в неї відбере. 
 
У центрі пентаграми теж почали кашляти. Це здивувало, і Мишка зупинилася біля дверей намагаючись розглянути кого ж вона закликала. 
 
 - І що тобі спокою немає? Я ж сказав - шукай книгу з зіллям, ти чого до пентаграми полізла? - відкашлявся Вчений. - Тепер мені сто років додому йти. Сама бачиш яка у мене швидкість. І дуб поки я повернуся від старості засохне. 
 
 - Пробач, - посміхнулася Ніна намагаючись приховати свою радість, але у неї не зовсім виходило. Це ж треба ... замість чудовиська - кота закликала. До того ж найрозумнішого в Лукомор'ї. Тепер вони точно з усім впораються.

- Ну що тут у вас відбувається? - поцікавився Вчений вийшовши з пентаграми і з цікавістю оглядаючи бібліотеку Кощія. 
 
 - Від бібліотеки як бачиш нічого не залишилося, - зітхнула дівчина, подивившись на шафи. - А книгу я знайти не змогла. 
 
 - Зрозуміло, - посміхнувся вусатий. - Відволіклася на сюжети  книг? 
 
Мишка зніяковіла. Звідки він знає? 
 
 - Це не бібліотека а всього лише кабінет старого, - пояснив кіт. - Але так навіть краще. Тут він зберігав все найцінніше. Навіть дивно як ти змогла відкрити двері. 
 
 - Так вона відкрита була. 
 
 - З упевненістю можу сказати, що ні. Безсмертний дуже зберігав її від чужого проникнення і замкнув її на найсильніші магічні запори. 
 
 - Тобто її міг відкрити тільки сам Кощій? 
 
 - Саме так. 
 
 - Тоді я нічого не розумію . Значить виходить старий нікуди не зникав, і він ховається у себе в замку? Але навіщо? 
 
 - Дивно все це, - в задумі почухав шию вусатий. - Василиса не могла помилитися. Вона точно побачила, що Кощія ніде немає.