Тільки не він

Розділ 3

Недовго ми потанцювали з дівчатами. Хоча, було досить весело. За винятком того, що кілька знайомих підходили і запитували, де Ромео, чому я не з ним зараз. Та, що таке? Чому всі пхають свій ніс? Заздрісні гадюки. Так і з'їли б мене, якби могли, за того красеня. А він і радий. «Ти бачила, що в залі творилося?». Звісно, бачила... Йому слава, а мені...

  Якщо не зроблять мені якогось паскудства після сьогоднішнього, то буде диво. Залишається сподіватися, що кара моя буде не дуже страшна. Так, дрібне хуліганство. Можливо, знову шину мені проколють в машині, чи підкинуть записку з «приємними» побажаннями.

  Раптом хтось підійшов і обійняв мене ззаду за талію. Я смикнулася з несподіванки. Озирнулася. Ромео. Ну, звісно... Хто ж іще...

̶ Слухай! Ти... — я сердито почала щось казати, та хлопець не розгубився. Знайшов спосіб врятувати свою репутацію крутого перця. Раптом мій рот закрили його теплі губи.

̶  У – у... — я розгублено загуділа, намагаюся відвернутися від нього. Впираюся руками йому в груди. Не виходить. Обійняв мене, цілує. Я вже геть не знаю, що робити. І серджуся і... Приємно ж, зараза...

  Я не витримала, перестала опиратися. Вирішила, що в напівтемряві і під звуки гучної музики нас і так мало хто побачить. Роман на хвилю відпустив мої губи і прошептав на вушко:

̶  Будь ласка, не показуй всім, що ти сердита. Ходімо зі мною. Маю щось важливе сказати. — я зітхнула. Та, що ж...

̶  Гаразд. Тільки недовго. Бо я ще хочу потанцювати, доки Влад не приперся. Підозрюю, що сьогодні без нього не обійдеться. — Рома скривився при згадці про мого охоронця. Ну, як мого... Формально, він охоронець нашої хати і водій мами, але... Часто батько змушує його стежити за мною, забирати звідкись. Мій таточко, наче нюх має. З самої столиці чує, коли я щось погане, на його думку, роблю тут,  в Луцьку.

  Хлопець повів мене до виходу. Ми вийшли з шумного залу і стали на коридорі. Тут тихіше.

̶  Що ти хотів мені сказати? — питаю серйозно. Рома дивиться, трохи ніяково посміхається. Знову обійняв мене. Я стою, як вкопана, не обіймаю у відповідь. Дивлюся з під лоба.

̶  Наталочко... Моя хороша, ти... Ти вибачиш мене? Кицюнь, ну, хіба я винен, що втрачаю голову, коли бачу твою спокусливу фігурку? Твою чудову посмішку... — торкнувся моєї щоки тильною стороною пальців. Промуркотів, як березневий кіт. Схилився лобом до мого чола, легенько потерся носом до мого носа.

̶  Красунечко... Мир? — погладжує мене по спині, жартома муркає. Заглядає в очі. Ну, як тут не розтанути? Як сердитися? Мої руки самі підіймаються, щоб обійняти цього симпатичного блондина. Я важко зітхнула. Промовила лагідно:

̶  Не знаю, Ром... Деколи мені здається, що ти бачиш в мені тільки зовнішність. І я... — він не дав мені доказати. Знову поцілував. Але цього разу не так гаряче, а ніжно, майже невагомо. Теплі губи ковзнули по моїх. Руки зігрівають. Пригортають до високого чоловічого тіла. У – м – м... Загораюся, голова починає паморочитися, так добре...

  Ох, нема в мене сили опиратися йому. Коли такий милий, ніжний. Та, все ж, відхиляюся.

̶  Ромчику, тільки не будь такий. Не цілуй мене так гаряче при людях. Не хвалися на всі боки нашими стосунками. Бо мене скоро зжеруть від заздрощів всі ті дівки. На мене вже дивляться, як на злодійку. — хлопець засміявся.

̶  Не зжеруть... Я їм не дам. Наталочко, а, може... Все ж, поїдемо? Батько не дізнається. Скажеш, що побудеш в подруги на дачі, чи ще щось вигадаємо. Хіба мусить все знати? — ну, знову він за своє... Я зітхнула, відхилила голову назад.

̶  Ром... Він все знає. Не варто його дратувати. Бо будуть проблеми. І в мене, і в мами. А, може і в тебе. — кажу, як є. Знаю, що мій батько помішаний на контролі.

̶  Правильно кажеш, дитинко! — несподівано чую холодний голос Влада, що наближається до нас з кам’яним виразом обличчя. Ми з Ромою глянули на нього, сердито зітхнули. — Поїхали. Батько сказав, щоб я негайно забрав тебе додому. — безапеляційно заявив охоронець.

̶  П – ф – ф... — мій хлопець сердито фиркнув. Вилаявся. — Ти ще швидше не міг припертися?! Дістав! Тільки ж танці починаються, ще не пізно. Хіба Наталя дитина мала, щоб пора було казку читати на ніч? Почекай нас в машині, я приведу її!

̶  Ти нічого не бачив і не чув. Зрозуміло?  ̶  Кажу охоронцеві з притиском. Той кивнув у відповідь. Погодився. Не можна, аби батько знав, що я зустрічаюся з хлопцем. Він каже, що мені ще рано, треба думати про освіту і кар’єру.

̶  Пів години. Не довше. Інакше і в мене, і в неї будуть проблеми. Я чекаю. — проказав глухо Влад, поглянувши на Рому. Потім високий, спортивний чолов’яга різко розвернувся і відійшов на метрів з десять від нас. Став і байдуже спостерігає обстановку.

  Я відчула себе жахливо. Як же дістав цей постійний контроль! Попередній хлопець недовго витримав. Залишив мене через те, що батько нікуди мене з ним не пускав. А, якщо й вдавалося вирватися, то не надовго. Ох... Рома теж, мабуть, покине по тій же причині. Ну, або через мою принциповість. Аж цікаво, що далі. Скільки мій любий блондин витримає зі мною?

̶  Вибач, Ромчику... — кажу винувато. Співенко прицмокнув. Зітхнув.

   Повагався хвилю, а тоді взяв мене за руку і повів в зал. Я навіть не шукала очима своїх подруг. Так хотілося побути удвох. На щастя, там саме звучала пісня Вокарчука, що нам обом подобається. Рома закружляв мене в повільному танці. Так гарно, ніжно... Не можу не горнутися до нього, коли він такий милий. Я поклала голову йому на плече, наші пальці сплелися. Його руки такі м’які, як жіночі. Так хочеться, щоб цей танець не закінчувався. Хмелію, як від вина.



Лана Іссан

Відредаговано: 21.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись