Розділ 10

  Нілюфер забрала мене і завезла до себе в затишну квартиру недалеко від театру «Промінь». Запросила сісти на кухні. Тут, хоч скромно, не так дорого, як в Роми, але я, чомусь, почуваюся дуже добре. Оформлена в персикових тонах невеличка кухня сяє чистотою і радістю. Тут дуже смачно пахне чимось фруктовим.

̶  Сідай, Наталь. Хочеш кави, чи... Шарап?

̶  Що? — звучить схоже, як заткнися англійською. Дівчина засміялася.

̶  Так турки називають сухе вино.

̶  А–а... Ну це інша справа. Але... Не люблю кислі вина.

̶  Гаразд. Я маю з дині, солоденьке. Дуже цікаве. Тобі сподобається. — я посміхнулась. Нілюфер дістала пляшку, налила нам по бокальчику. Вино виявилося класне. Слабке, солоденьке. Дуже ароматне. Те, що треба в цей момент. До напою господиня поставила на стіл теж традиційні ласощі — пахлаву і симіт — круглий великий бублик посипаний кунжутом, розрізаний і змащений всередині апельсиновим варенням. Смакота...

   Ми трохи перекусили, попили чаю, того вина. Мені значно полегшало.

  Подруга дивиться на мене, в очікуванні розповіді, що ж сталося. Я не знаю, як почати.

̶  Нілюфер, ти працюєш психологом, так ти казала?

̶  Так. І в благодійному центрі і приватно приймаю людей.

̶  Чудово... То... Може поясниш мені, я геть заплуталася.

̶  Якщо зможу... Розкажи, що трапилося. — лагідно промовила.

̶  Я... Не знаю. Почуваюся дурепою. Мій хлопець... Він... — розповідати їй, чи, ні? Не уявляю. Та, може, краще комусь сторонньому, ніж подрузі з універу, яка не відомо, чи не розповість комусь зі знайомих. Мене прорвало. Я досить детально розповіла Нілюфер все про свої стосунки з Романом. Як він тисне, наполягає на сексі. А мене гризе сумління. Та й не хочу його насправді. Про те, що запрошував летіти з ним на Балі і, що він хвалиться друзям про наше інтимне життя, якого і близько нема. Трохи виплакалася. Психолог уважно слухала мене. Дуже делікатно ставила додаткові питання. Зрештою я сказала:

̶  Ніло, чому так? Чому я так жахливо почуваюся? Хтось інший, може, посміявся б з того, а мені, чомусь, так паршиво, коли дізналася, що вони так безсоромно мили мені кості. Нащо воно йому? Нащо говорити те, чого нема? Щоб виглядати крутим? — Ніла кивнула.

̶  Так, ти сама все розумієш. Для таких, як він дівчата — трофей. Чим більше трофеїв, тим краще. А твоя відмова сильно принижує його. Тому він краще збреше, ніж зізнається комусь, що не зміг тебе завоювати. Такі люди, що живуть лиш задоволеннями, розвагами, не в стані зрозуміти, чому для тебе це складно. Для нього секс — просто секс, розрядка. А ти, як скромна дівчина, вкладаєш в це більше значення. Для тебе це щось дуже особливе. Твоє сумління навчене по–іншому. Тому спрацьовує, як сигналізація, коли доходиш до межі.

̶  Ага... Я... Я не знаю, що робити. Зараз такі строгі принципи, яких мене навчила мама, не в моді. Це сильно ускладнює життя. А з іншого боку... Я щаслива, бо зберігаю почуття власної гідності, ніхто мене не використовує. Я захищена від багатьох проблем. Від небажаної вагітності, хвороб різних. Тільки... Чи зустрічну я того, хто розділяє мої погляди? Чи так і буду сама, доки який–небуть ловелас не зламає мою волю?

̶  Так. То все непросто. Але, ти молодець. Не бійся. Зустрінеш свою справжню любов. Чомусь, я в це вірю. — посміхнулась подруга. Мені стало так радісно. Відчувається, що вона справді вірить в це і бажає мені добра. — Знаєш, в Туреччині теж стрімко падає мораль. Але, ще дуже цінуються скромні дівчата. Особливо в селах і малих містечках традиції ще дуже сильні. Там строго забороняються позашлюбні статеві стосунки. Це вважається ганьбою і строго карається. Навіть не дозволяють молодим людям проводити час разом без офіційного дозволу батьків. І то, переважно, коли вже діло йде до весілля. А так просто... Ні.

  В великих містах, звісно, вже різне буває, але, все рівно, багато серйозних чоловіків краще воліють одружуватися з незайманою дівчиною, ніж з досвідченою жінкою. Від дівчини, чи дружини, все–таки очікують стриманості, скромності.

̶  Цікаво... — я заслухалася, аж повеселішала. Захотілося більше дізнатися про життя в Туреччині і про саму Нілюфер.

̶  А... Я чула, що у вас там взагалі жінок вважають за людей нижчого сорту. Чи зараз вже трохи змінилося щось? Ти жила раніше в Туреччині? Чи тут все життя? — в мене подзвонив телефон. Роман. Я вибила. Потім ще кілька разів протягом вечора. Я вибивала, не хочу з ним говорити. Треба охолонути. А там видно буде.

̶  Я народилася там, але потім переїхали на Україну. З тих пір ми з мамою тут. Тому, по ментальності я більше українка, ніж туркеня. Але взагалі... Так. Жінкам в Туреччині живеться нелегко. Особливо в селах, малих містечках. Де діють більш консервативні закони. Там жінкам багато чого заборонено. Вони переважно знаходяться вдома, з дітьми. Нікуди не ходять без супроводу чоловіка, чи родича. А, якщо і йдуть, то закривають обличчя, фігуру. В великих містах щораз менша різниця між чоловіками і жінками в плані роботи, прав. Вони вже майже на рівних.

̶ Так? О, це тішить, що вже трохи вирівнююся права. — смаглява красуня засміялася.

̶  А, мене як тішить! Ти б знала! — тоді мені стало цікаво. Я запитала:

̶  Ніло, а... Якщо не секрет, ти маєш коханого? Чи... Ти ж незаміжня, так? — посмішка дівчини згасла. Вона опустила погляд. Я вже пожаліла, що запитала.