Тільки не він

Розділ 16

  Пікнік біля замерзлого озера, поруч з лісом вдався на славу. Нас зібралася чимала компанія. Я приїхала до благодійного центру на таксі, а потім Джамал завіз нас, разом з іншими волонтерами і підопічними бусом на потрібне місце. А тоді зробив ще одну поїздку, щоб забрати усіх решту бажаючих провести час на природі.

  Почали весело гомоніти, розклали багаття. Їжі набрали досхочу. Ми з Нілюфер і ще однією дівчиною почали нарізати продукти на невеликому столику, якого Джамал зі ще двома чоловіками розклали біля машини.

  Я стою і розмовляю з новими подругами, Нілою і Світланою, сімнадцятирічною дівчиною, що недавно втекла до центру з поблизького села. Бідолаха, вийшла заміж за якогось деспота, що її навіть вагітну бив і знущався. Тепер вона уже з чималим животом, така маленька, кругленька, як колобочок. Сіла на низенькому розкладному кріслі, широко розставила ноги і ріже картоплю для смаження. Мені Нілюфер дала нарізати копчену шинку. То я, як можу, кавальцюю. Не дуже я вмію гарно щось таке нарізати.

̶  Давай поможу. — до мене ззаду підійшов Джамал, запропонував допомогу. Я озирнулася. Посміхаюся.

̶  Дякую. Ти вже дуже поміг. Привіз нас усіх. Пожертвував можливістю випити. Чи... Ти не п’єш? — хлопець підходить геть близько до мене, мовчки бере від мене ніж і шинку. Я здивовано спостерігаю.

̶  Часом трошки п’ю. А сьогодні я нічим не пожертвував. Навпаки. Якби ти мене не покликала, я б і шашлика не поїв. Дивись... От, так треба тримати пальці. — загнув їх під низ, почав нарізати м'ясо тоненькими, акуратними скибками. Щоб тобі... Професіонал. Мені аж соромно стало за себе. — Натусь, спробуй так, бо шкода, якщо поріжешся. — каже мені лагідно. Я ніяково глянула на нього, на дівчат. Почервоніла. Вони весело посміхнулися мені.

̶  Гаразд. Спробую. — я взяла ніж, почала різати. Турок став в мене за спиною, поклав свою руку на мою, ту, що з ножем. Почав помагати. По мені, наче мурашки побігли, від такої близькості. Від дотику його теплої руки. Озирнулася на хлопця, наші обличчя опинилися геть поруч. Він мило, цілком спокійно посміхається. Попри мороз на вулиці, мене кинуло в жар. Що зі мною робиться? З першої ж зустрічі я якось дивно на нього реагую. А зараз хочеться, щоб ця рука не відпускала, гріла мою холодну долоню. І другу також. Але... Не можна розслаблятися.

̶  Що ти робиш? На нас дивляться. — шепочу йому.

̶  То й що? Ми просто нарізаємо шинку. — тихо відповів, підморгнувши мені. Так, наче і справді то звичне явище, щоб всі нарізали щось, удвох тримаючи одного ножа.

̶  Ну, все. Далі я сама. Дякую. — ніяково посміхаюся. Хлопець відпустив мою руку. Відступив на два кроки, аби я менше ніяковіла. Дівчата роблять вигляд, що не помічають наших перешіптувань, щось між собою балакають. Я почала різати, намагаючись, тримати пальці до середини, як вчив професіонал. Запитала його:

̶  Як тобі тут? Не шкодуєш, що я тебе витягнула? — Джамал радо посміхнувся.

̶ Жартуєш? Та я дуже радий, що ти подзвонила. Тут чудово. Мені дуже подобаються всі ці люди. А особливо... Тішуся, що можу побути з тобою. — я промовчала, лиш посміхаюся. Тоді хлопець запитав:

̶  Як твої успіхи з машиною? Чому сьогодні на таксі? — спостережливий...

̶  А... Я... Знаєш, виявилося, що мій страх більший, ніж очікувала. Я так і не можу його перемогти. Серце вискакує, щоразу згадую той випадок. Не можу... — хлопець крутнув головою.

̶  То... Може, спробуємо разом? Зможеш хоча б трохи від дому від’їхати? — запропонував спокійно.

̶  Хочеш погратися в інструктора? — питаю. А в самої аж очі засяяли.

̶  Так, якщо хочеш.

̶  А не боїшся, що буде, як в тому анекдоті? Жінка на дорозі, як Бог — пасажири моляться, перехожі хрестяться. — Джамал засміявся, дівчата теж не витримали. Видали, що слухають–таки нашу розмову. Засміялися. — Не будеш молитися  і землю потім цілувати, як вийдеш з машини?

̶  Ні, в мене свої методи. Клин клином. Налякаю тебе іншим так, що ти забудеш про аварію.

̶  Та, ну? І, чим же? — глянула на хлопця, припинивши викладати продукти на тарілки. Він нахилився до мого вуха і шепнув:

̶  Потім скажу. Коли за кермо сядеш.

̶  Ого... Я вже боюся. Не сяду. — сміюся. Ми ще про щось теревенили, жартували. Джамал приніс вагітній Світлані більше, зручніше крісло. Вона так зраділа. Видно, не звикла до галантності чоловіків.

  Потім турок почав смажити шашлик і різні овочі на сітках. Я мило балакала з дівчатами і спостерігала за ним. Як це гарно в нього вдається. Видно, що таки профі. Захотілося розпитати більше про його юність, родину. Нілюфер сказала мені, що то він привіз все те м’ясо і ще багато чого з їжі. Це мене приємно здивувало.

  Згодом Катя, жіночка середніх років, що теж працює волонтером, почала гріти вино на похідній плиті, до якої під’єднаний маленький балончик з газом. Приготувала глінтвейн. Всі обступили її колом, почали куштувати. Я й собі взяла трошки. Хотілося зігрітися. Ноги змерзли.

  У–м... Як класно... З медом, спеціями. Супер. Одразу по всьому тілу розійшлося тепло, аж до кінчиків пальців на ногах. Тільки ж, не розрахувала, що перед тим варто поїсти. Голова затуманилася, стало так весело, легко. Я злякалася. А, якщо зараз впаду? Пішла сіла на бус, в якому відкриті задні двері. Сиджу, дивлюся на всіх. Голова злегка паморочиться.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше