Розділ 33

— Про що ти думаєш? — спитала Кейя, врешті відпускаючи його й допомагаючи з курткою.

— Про нас, — тихо відповів Матвій.

Кейя сумно всміхнулася:

— Матвію, я знаю, як це все неправильно, як виглядає збоку…

— Найменше мене зараз хвилює, як це виглядає збоку, — відповів, йдучи за нею до вітальні.

— Я взагалі не розумію, що відбувається, — з гіркотою мовила. — Що між нами відбувається? Ти знаєш про мої почуття все, я про твої певно нічого достеменно. Це важко.

Матвій присів на диван й опершись ліктями на коліна стомлено зігнув голову:

— Знаю.

Кейя зробила крок повз нього:

— Зроблю каву. Може якось полегшає.

Матвій перехопив її руку, різко підіймаючись на ноги. Пригорнув до себе і прихилився чолом до її чола, заплющуючи очі. Втягнув в себе її солодкий аромат ванілі та затишку, провів вільною рукою по щоці, а тоді відкинув пасма волосся, відкриваючи тендітну шию. Сліди від Альвісового укусу перетворилися на розмиті цятки і вже майже затягнулися. Кейя відчула сором та незручність під тим пильним поглядом і підійняла руку, прикриваючи ранку. Матвій судомно ковтнув, а тоді м’яко, але впевнено відхилив її долоню. Чогось уява малювала ту мить, коли Альвіс, несамовитий од надуманої самим собою люті, стиснув свої зуби на її шкірі. Вилиці його загострилися, а дихання знову пришвидшилось.

— Забудь, — прошепотіла винувато Кейя.

— Ніколи, — шепотом відповів, а тоді обережно торкнувся укусу вустами.

Кейя з’їжилася й по шкірі її враз пробігли невидимі мурашки.

Матвій ще раз поцілував укус, огортаючи його своїм теплим подихом, а тоді так само ніжно, майже невагомо, торкнувся її вуст. Кейя відповіла з якимось дитячим захватом, обвиваючи його шию руками й зариваючись пальцями у волосся на потилиці. Квартира позаду Кейї пішла Матвієві ходором і він міцніше обійняв її.

Коли щось змінилося, пішло не так, Кейя зрозуміла не одразу. Просто в якусь мить відчула, що Матвіїв поцілунок став іншим, його обійми стали іншими, сам Матвій став раптом якимось іншим. Він вимогливо притис її до себе, на мить випустив її вуста й зазирнув в очі затуманеним поглядом, а тоді поцілував жадібно та гаряче. Вона хаотично провела долонями по його напруженій спині, у відповідь Матвій пробіг пальцями по її сорочці, спритно розстібаючи ґудзики один за другим. За кілька секунд його руки вже подорожували по її поясниці під сорочкою. Кейя шумно видихнула. Хотіла щось сказати, а може навіть й сказала, не була впевнена, та Матвій вже не чув. Він цілував її, цілував так, як ніколи не цілував Альвіс. Ні, Кейя не порівнювала, просто знала на підсвідомому рівні, що нічого подібного ще не відчувала. Певне тоді вперше зрозуміла, що значить по-справжньому гаряче — Матвій, умисно чи ні, спалював її у своєму полум’ї, і Кейї те подобалось.

Не відриваючись від її вуст, Матвій раптом скосив погляд до відчинених дверей спальні.

В животі Кейї все перевернулося, наче на американських гірках. Певне таки треба було спинятися, але вона не хотіла. Всім чого хотіла, став Матвій. Десь там, на іншому кінці світу, була його дружина, була маленька мила донечка, було його справжнє життя, але то було десь там. А в самому серці Норвегії, серед глибоких снігів та кристально-синього льоду півночі, посеред таємничих фіордів та прадавніх лісів, у невеликій, затишній та теплій квартирі Матвій належав тільки їй.

Кейя повільно потягнула Матвія до спальні, час від часу ледь торкаючись його розімкнутих вуст. В його очах зблиснув подив, він не чекав од неї такої рішучості, завагався переступивши поріг, на мить застиг, бо розум огорнули сумніви. Межа вже була так близько, непростимо близько. Кейя потягнула металеві кнопки на його сорочці й стягнула її вниз, а тоді дещо зім’яла пальцями його тонку футболку. Поглянула йому в очі, повільно видихаючи, і знову потягнулася до його вуст.

Її білосніжна сорочка впала на підлогу, але Кейя навіть уваги на неї не звернула, байдуже переступаючи, а тоді відчула, що позаду вже низьке узніжжя ліжка.

— Ти жалітимеш про це завтра? — питала у Матвія, але лиш подумки. — Зненавидиш мене за це?

Кейя не наважилася поставити те питання вголос, натомість заплющила очі, дозволяючи Матвієві опустити її на ліжко.

 — Ти жалітимеш про це завтра? — питала подумки у самої себе. — Зненавидиш себе за це?

Матвій окреслив доріжку з поцілунків від її шиї до животика. Відчуваючи, як Кейя тремтить, ледь торкнувся вустами зігнутого коліна, а тоді різко випроставшись, спідлоба глянув на неї. Кейя шумно втягнула в себе повітря, спостерігаючи за ним з під напівопущених вій. Ще була мить нестерпних вагань в його неймовірних блакитних очах, котрі тепер нагадували Норвезьке море у розпал бурі. Матвій вдихнув, поглядом, сповненим пекучої пристрасті, зміряючи Кейю з голови до ніг — все ще не вірив, що вона справжня, а не надумана. Кейя затремтіла ще дужче, бо те його вагання робило їй фізично боляче. Матвій рвучко стягнув з себе футболку, жбурляючи її на підлогу, й скелею навис над Кейєю, ловлячи її рваний подих вустами. Вона несвідомо всім тілом вигнулася йому на зустріч.

Серце мов божевільне калатало від усвідомлення, що відбувається, кров так скажено гупотіла у скронях, що здавалося ще мить і вени лопнуть. Все Матвієве тіло напружилося до болю, миттєво перетворилося на суцільний оголений нерв. Воно вимагало негайних дій, воно жадало розв’язки навіть дужче, аніж його мозок. Таке з Матвієм було вперше. Він припав до її вуст, наче до цілющого джерела, обпікаючи солодким полум’ям кожен дюйм її тіла — спинятися вже справді не збирався.

Все, про що читала колись в книгах, все, що бачила у фільмах, все, про що чула — ніщо не могло зрівнятися з відчуттями, котрі охопили Кейю, коли вона відчула Матвія по-справжньому. Кожен його дотик до її тіла, кожен порух, кожен подих — все було таким незвичним, болісно ніжним, занадто інтимним і шалено відвертим. З Кейєю такого не було ніколи. Вона не знала, що здатна на подібне, не думала, що на таке здатен Матвій.