Будинок навиворіт

***

Чорний легковий автомобіль зупинився в тіні дерев. Водій вийшов з авто, відкрив задні пасажирські двері, подав руку жінці, вона прийняла його жест і елегантно вийшла з авто.

-Спекотно .- Вона подивилася в маленьке дзеркальце, що вийняла з свого кладча . - Навіть якщо інформація не правдива, я рада що ми вибралися за місто.

-Чому не правдива?- Промовила жінка, якій допомагав водій вийти з авто .- Лано, я співпрацювала з вашими батьками коли ви ще на світ не з’явилися.

-Шановна, Донна, мої батьки вже відійшли від справ. Тай ми кожного дня отримуємо інформацію про те, що в когось є надзвичайні здібності і історію з останніми спостерігачами вже чули.

-Дона не відповіла нічого, просто глянула на блондинку і розвернувшись пішла додому.

-І що будемо робити ?- З переднього пасажирського сидіння встав високий світловолосий чоловік, він підійшов до водія .- Олеже, тобі в піджаку не жарко?

-Спекотно…- Водій протер лоб і голену голову білою хустинкою.

-Давай я його в авто закину, ми ж не на офіційній зустрічі. І ти й без нього гарно притягуєш сонце…

-Знову будеш жартувати про мою расу?- Олег грізно подивився на нахабу.

-Я нізащо, ми ж виросли з тобою в одному дворі, ти трохи більше я менше, хоч без тебе міг взагалі не вирости. Ти як старший товариш завжди захищав мене.

-Олег, Даніл, я не дуже хочу вам заважати, але робота. – Блондинка пройшла повз них до двору в який зайшла Дона.

Біля їх авто зупинилося ще одне таке ж тільки біле.

-Слухай, Дан , щось не добре я відчуваю…

-Може щось не те поїв?

-Ти знаєш про що я.

-Знаю .- Дан пожав плечима .- Юрій вже тут, я іду за Аріною, а ти з ним тут. Я позву якщо потрібно буде.

-Добре…

-Зніми нарешті піджак.

***

-Я думав ,що в домі де мешкають одні жінки має бути порядок. – Дан зайшов до будинку і ледь не перечепився через столик , що лежав перевернутим , на всяк випадок він підняв його і поставив під стінку. – Аріна , мені на вулиці чекати?

Не почувши відповіді Даніл доторкнувся до кобури на поясі, але передумав діставати пістолет, а лиш швидким рухом дістав ножа, що був прикріплений до ноги і схований під штаниною. Підійшовши до кухні він почув голоси.

Дона, як ви гадаєте хто міг це все зробити?- Голос Аріни був строгим.

Не знаю…

Тоді скажіть хто ще знав вашу таємницю?

Ніхто.

Дан вирішив обстежити будинок , його зір дозволяв йому бачити багато дрібних речей, яких більш ніхто не бачить. Обстановка вказувала, що тут живуть жінки , хоч йому це і до цього було відомо, повітря було насичене запахом квітів. На другому поверсі в одній з кімнат двері були вибиті, там же лежав розбитий вщент старий комп’ютер, в повітрі літало пір’я підняте вітром, що залітав крізь відкрите вікно. Ліжко постраждало не менше ніж комп , було таке враження, що його намагалися розрубати навпіл велетенською сокирою чи мечем . Вже повертаючись назад на перший поверх він помітив на стіні фото в дерев’яних рамках. Чому вони зацікавило його? Він не розумів, але взяв одне з них з собою.

-Хто це?- Він подивився на Дону, яка пила воду з склянки . – Мені здається я десь бачив ось цю жінку.

Дона взяла фото і посміхнулася, так це фото дуже старе, його вже реставрували, але нажаль час його не дуже пожалів.

Тут моя бабуся, мама і Ада .

-Дозвольте?

-Так беріть.- Дона передала фото Аріні ,на ньому було зображено дві молоді жінки, яких кольорів були їх сукні по фото побачити не можна було, волосся було убране під косинки , на руках в жінки, що була з права на фото, була маленька дівчинка, вона не посміхалася. Аріна вказала на неї . – Це Ада?

-О ні . – Дона покачала головою і показуючи на всіх промовила. – Жінка з права моя бабуся Палагея ,дівчинка моя мама Марія їй тут два роки, а оце Ада. Вона була фронтовою медсестрою.

-В якому році було зроблено це фото?- Дан здивувався.

-В 1946.-Дона з ніжністю дивилася на фото. -Ада і моя племінниця це єдине, що є в моєму житті цінного