Віктор

В кімнаті панувала темрява і холод, по обидві сторони проходу стояли високі стелажі з незрозумілим мотлохом , зайшовши з вулиці тут можна не слабо розбити голову об якийсь з гострих кутів.

-Ой…Чому тут так темно… Ми точно прийшли в потрібне місце?

-Так. Я обіцяв тобі знайомство з професором.

-О я давно вже чув про великі діяння…

-Від кого? Ми зупинимо ці розмови.

-О не переживайте…Про вас і професора знають дуже мало людей. Я ваш фанат…

-Обережно…А то голову розіб’єш.

-Професор дасть мені автограф?Я взяв з собою блокнот і ручку…

-Дасть…

-А я точно зможу вступити до вашої організації?

-О не переживай ти послужиш нам. Стій тут.

Хоч очі й мали звикнути до темряви, але нічого не було видно. Холод пробирав до кісток. «В мене є ціль я доб’юся свого, не просто ж моє ім’я значить переможець». Віктор на якусь мить пожалів про те, що прийшов сюди. З дальнього кутку почувся шум і скрип.

-Темний, ти приніс матеріал?

Віктора різко штовхнули в спину, він втратив рівновагу і впав, в очах потемніло.

-Темний, мені потрібні живі піддослідні…Живі!!!Ти розумієш це чи ні?!

-Він ще живий. І не підвищуйте на мене голос, професор. Я не один з ваших лаборантів…

-Я дурень перевів усіх своїх лаборантів, а таких відданих зараз не знайти . – Професор сумно покачав головою .- Що за часи?

-Не сумуй, Мейн, дурнів ще повно.

-Це правда. Тягни тіло в лабораторію. Я хочу ще пообідати. Ти їв нові сандвічі в кафе на повороті?

-Я взагалі не розумію, як ви їсте ту гидотну.

Віктор намагався піднятися, але всі спроби були даремні, тіло стало таким важким, очі закривалися, різкий удар в бік, але навіть голос пропав. « Невдаха ще з дитинства, чому я думав, що мене до себе візьмуть такі круті люди…»

Свідомість то провалювалася в чорну порожнечу, то різко поверталася. Звук якогось інструменту, ніби болгарка, різкий біль, провал, обличчя високого брюнета, що привів його сюди і ще якогось не високого чоловіка в окулярах, різнокольорові спалахи і знову темрява. Темрява, що дарує забуття, втамовує біль. Світло осліпило його, біль розлився по всьому тілу.

-Спокійно ВБНТ99.- Віктор зрозумів, що зверталися саме до нього . – Зараз уведу тобі знеболюючі…Ми ж не тварини так знущатися з людей…

-Дивно. – Озвався високий брюнет .- Минулі ваші піддослідні болю не відчували і що значить ВБНТ99?

-То й значить Вдосконалена Бомба Нова Технологія, а 99 номер спроби. Ясно? – Професор кинув червоне яблуко Темному, той впіймав його не напрягаючись. – Їж яблука в них є залізо, а не будеш я тобі вживлю в твій організм пару нових запчастин в мене є дещо.

-О ні я краще яблука. В мене ідеальне тіло і воно в запасних деталях не має потреби.

-Ти ще хочеш бути дитиною ночі?

-Я й так дитина ночі. До того ваші піддослідні після процедур стають страшні.

-Знаю, але я не пластичний хірург, а злий геній. Ти дуже блідий.

-Дякую за ваш комплімент. Мені час Анімейтінг чекає на мене…

-Ви йдете обідати?

-Так..

-О я з вами…

-Я цей не помре?- В темних очах брюнета засяяли вогники .- Хоч дурнів і повно, але цей рідкісний.

-Нічого йому не буде, підключу до апарата, хай деталі підзарядяться, а якщо і помре, я ще й некромант…

-Давайте без подробиць.

-Ок. Ходімо.

Світло погасло, кроки чоловіків ехом роздавалися по кімнаті і відбивалися у з каліченому мозку хлопця. Біль потрохи витісняв спогади Віктора. В один момент наступила байдужість. Він став ніким .