Ася

  Дівчинка бігла холодним, темним лісом. Її босі ніжки царапало гілля  і обпікала кропива, біляве волосся розтріпалося, в ньому стирчали маленькі гілочки. Вона перечепилася за корінь дерева і впала обличчям в низ. Земля змішалася з сльозами залишаючи брудні потоки на обличчі.

За спиною чувся дивний голос, він дражни її промовляю слова дитячої лічилки, але їх вона не розбирала зовсім, за дерев вийшов хлопчик, на вигляд він був років трьох так як і вона, але його поява тільки більше перелякало дівчинку. Вона кинулася вперед, переслідувач повільно плив між деревами, на його брючному костюмі не було жодної краплини бруду. Надія на порятунок зникла коли попереду показалося озеро. Сил боротися в її маленькому тілі не було жодних, вона дитина і в цей час мама мала цілувати її перед сном, від неї пахло теплим хлібом і полуничним милом, напевно це вона не забуде ніколи. За спиною почувся страшний писк, Ася впала на коліна, не відчувши болю. Її цікавість взяла гору і коли вона обернулася побачила дивну картину. Дві дорослі жінки, в дивному одязі, про щось голосно сперечалися.

-Кодексом спостерігача заклинаю віддати мені цього навернутого…

-Кодексом Яги повідомляю, що мені начхати на кодекс спостерігача, він порушив межі моєї території.

-Тоді кодексом тіней прошу віддати мені його…

-Ти нариваєшся? Не можна приплітати кодекс тіней, ти не зрозуміло хто. Не прикривайся іменем союзника.

Суперечка продовжувалася, жінки не помітили , як в їхніх руках залишився лиш піджак від костюма, а переслідувач посміхаючись направився в сторону Асі, вона набрала повні легені повітря, але замість крику, вийшов ледь чутний писк, ніби комариний. Коли він наблизився до неї, посміхнувся і повільно почав здирати з обличчя шкіру, та чорним шматтям падала на землю. Ася не зрозуміла, що коїться, чорна тінь, яка тримала в руках дві чорні катани затулила дівчинку собою, щось кругле покотилося по землі. До неї підійшла одна з жінок, простягнувши руки, дівчинка потягнулася у відповідь і провалилася в глибокий сон, де знову бачила, як дивний хлопчик пробирається до них додому і вбиває її рідних , дивом вона вижила. Дивом.

Яга обтирала свою зброю від чорної рідини, якоюсь ганчіркою, на її обличчі була глиняна маска, тому Ада не могла дізнатися її емоцій.

-Гарний серп…

-Це не просто серп…Хоча твій меч також чудовий .- Яга наблизилася до Ади, яка підняла дівчинку на руки .- Що ти з нею зробиш?

-Виховаю, а що ще робити з дитиною?

-Зрозуміло. Хоч і дивно.

-Хто б казав…?

-Можеш називати мене Ягинею або Ягою, я знала одного з ваших він був чудовим співрозмовником .- Яга розвернулася і хотіла вже іти. Істоту вони вбили, сонце що скоро зійде розбереться з рештками. Але повернулася і простягла Аді свою зброю, що прийняла форму кинджала .- Це місячний серп, він належав доброму спостерігачу і в твоїх руках він буде сильнішим.

Ада не вірила своїм очам, тіньовик в ножнах аж завібрував, від того, що йому можуть знайти заміну.

-Спокійно друже, ти в мене такий єдиний .- Піднявши очі аби подякувати, побачила лиш пустий беріг і перші промені сонця, але все рівно викрикнула у весь голос .- Дякую! Я знайду тебе. Поки мене звуть Ада.

Ада зникла з поляни окутана своїми тінями.

В мене є безліч імен, про мене складують міфи, легенди і казки, моїм іменем лякають дітей. Я міф . Я легенда. Моє ім’я Яга. В той день я в перший раз зустріла когось більш не реального ніж я це була Ада, хоча справжнє її ім’я не пам’ятає ніхто. Це був перший день нашого знайомства і я не думала, що колись зустріну її ще. Маленька дівчинка, яка була врятована була названа Доною, дивний вибір, але що тут скажеш. Я наприклад також не вибирала стати тим ким я є. Але це моя дорога і вона тісно переплелася з дорогою дівчини, яка іноді мене дивує, а іноді просто смішить.