Дан

   Засніжені вершини гір, запах хвої, вітер в обличчя. Маска запотіває, потрібно було одягнути стару. Перший вогняний рубіж, другий, третій, четвертий. Скоро фініш. Суперники відстали добре. Гарні нові лижі ковзають по снігу так легко, що виникає важення ніби вони і не торкаються до нього. Серце колотилося як божевільне, скільки змагань позаду, скільки всього пережито, знову він перший. Ще трохи і він перетне фінішну лінію.

-Даніл Орлов.- Пролунав голос коментатора .- Перетинає фінішну лінію.

«Кляті окуляри чому вони так потіють, в очах темно, ще й вуха позакладало. Добре хоч до фінішу добрався.»

Він прокинувся в холодному поту, потер шрам на потилиці, йому знову снився той страшний день, день перемоги і втрати. Коли він прокинувся в реанімації, налякав сильно молоденьку медсестру, що робила селфі на його фоні. Виявилося він декілька місяців пробув у комі. Коли він перетнув фініш, доля посміялася з нього, на останньому вогневому рубежі в одного з спортсменів заклинило рушницю, він настільки хотів догнати Дана, що спіткнувся, якимось дивним чином коли спортсмен падав ,його рушниця вистрілила в переможця. Дивом Даніл вижив, але втратив зір. Його життя стало даремним, все що він мав це спорт і перемоги.

Він прокинувся, але не знав навіщо.Маленькими кроками направився до кухні по воду. Запах смаженої картоплі і яєчні.

-Олег тобі не йде ця сорочка . - Дан відвинув стільчик і присів .- Ти з кого її зняв?

Олег не вірячи своїм вухам різко розвернувся і впустив з рук ножа, яким різав зелень. Дан легко впіймав його за ручку і передав здивовано другу.

-Ти бачиш?Що на ній зображено? ЩО?

-Квіти і полоси.- Дан взявся за голову, щось було не так.

-Але ти навіть не глянув на мене .- Олег вимкнув плиту.-Як? Їдемо до лікаря.

В міську поліклініку потрапити не вдалося, потрібно диво аби це зробити. Олег дістав свій телефон і швидко набрав знайомий номер.

-Ґерус , ти в офісі? Я знаю, що в мене відпустка, але дещо трапилося. Ми будемо через пів години в тебе.

***

Це дивовижно .- Лікар до якого привели до  Дана розводив руками .- Я багато чого бачив за все життя, але такого ніколи. Його очі не бачать. Це факт.

-Але лікарю, як так може бути?- Ґерус хоч і здивувався, але не показав цього.

Олег стояв в стороні і тихо спостерігав за лікарем, що кружляв навколо його друга, він не зовсім розумів всіх маніпуляцій, що проводив лікар, але так як лікаря покликав Ґерус то він йому довіряв.

-Тепер проведемо ще один не великий тест .- Лікар дістав пачку аркушів і почав показувати їх Дану .- І так що ви бачите на картинці?

-На цій озеро і квіти, здається півники.

-А на цій ?

-Діти граються в піску…

-Далі що ?

-Кіт лежить на зеленій траві.

Лікар показав ще з десяток картинок і всі Ден назвав правильно, на останньому аркуші він довго не відповідав.

-Ну що стомилися? Не будемо продовжувати?

-Та чому, я просто не так швидко читаю, та ще й медичні терміни .- Ден посміхнувся .

-Лікар зблід він не вірив своїм очам.

-Ви розумієте, що ви такий один? Це дивовижно!

-Що?

-Кожного разу коли я показував вам картинку, я міняв місце, зараз я у вас за спиною.

Ґнелс підійшов до Олега і прошептав йому щось,потім дістав свій пістолет і вклав його в руку Дану.

-За моїми вікнами площадка для тренування стрільби, на ній є три мішені. Зможеш попасти в них?

Лікар хотів зупинити це дослідження, але цікавість взяла верх, він похитав головою і відкрив вікно.

Даніл взяв в руки зброю не вагаючись підійшов до вікна.

-Ти ж знаєш, що з ним робити?

-Олеже, якось розберуся.

Пройшло буквально секунд шість, три швидкі натиски на курок, три звуки вистрілу.

В низу під вікном проходив хтось і Ґнелс попросив його подивитися, що з мішенями.

Той швидко повернувся і викрикнув:

-Три мішені всі вистріли в голову.

-Дякую ! – Закривши вікно Ґнелс подивився на присутніх. – Це дивовижно. В нас зрячі працівники не можуть поцілити так мішень,а тим паче з вікна другого поверху. В тобі явно є дивовижний дар.

Машину підкинуло на одній з ям, водій голосно вилаявся від чого Дан прокинувся.