Злість і тиша

Вже майже місяць минув з того часу, як я потрапила в пастку блакитних вогнів. Мені соромно згадувати те, що відбулося далі . Добре ,моя робота дозволяє забутися хоч на якийсь час, але спогади виринають назад миттєво, варто мені підійти додому.

Я думала, що вмираю. Мене перенесли в будинок Яги. Чомусь мене бісило все, абсолютно все: ранкове сонце за вікном, спів птахів, шелест листя, запах квітів і трав, а особливо бісила Ада. Вона запливла не вагомою димкою в кімнату.

- Джейн , як ти? Нам потрібно вертатися додому, я дізналася все, що хотіла.

- Чому?- Я зірвалася на крик .- Чому скажи мені?

- Що ти хочеш знати?

- Чому ти вбила їх?

- Кого? Джейн, ти про кого.

- Про вогні, ніби ти не розумієш?

- Не розумію.

-Я хочу знати хто моя родина! Хто мої батьки! Я маю право знати хто я врешті решт!

- Джейн, ми твоя сім’я . Ти виросла в нас з Доною на руках. Вогні не допоможуть нічим, вони лиш обіцяють і вбивають.

Лють переповнила мене, наповнила силами. Раптово перемістившись до Ади, я на кинулася на неї, не розуміючи нічого. Від моїх ударів її дух ставам меншим. Мене зупинив раптовий біль, дотик холодної підлоги. Перед ти як втратити свідомість побачила Ягу , що пройшла повз мене, поділ її плащу тягнувся по підлозі.

Мені соромно дивитися в очі Доні. Ада зникла. Коли свідомість повернулася до мене, я була в дома в своїй кімнаті. Все здавалося спокійним . Але тільки на перший погляд. З кухні линув приємний запах, там чаклувала над сніданком тітка. Коли я зайшла до неї, то не встигла привітатися, як отримала дзвінкий ляпас і мовчання на довгі дні. Моя тітка дуже вперта, хто знає коли вона змилується над мною і заговорить. Зараз мені хотілося почути від неї хоч щось . Хай краще на кричить на мене, але не ця тиша.

Вчора я прийшла додому під ранок,блукала порожніми вулицями, шукала Аду, хоча насправді тікала від тиші. Але дома було те саме. Тиша.

Біля будинку зупинилося авто, рипнула вхідні двері.