Тінь. Блакитні вогні

Короткий бій

Нас якимось чином розділили. Дивне було відчуття. Я бачила людей, які хотіли вбити мене, але мені їх було шкода. Здалеку я бачила тітку, яка розганяла нападників битою, її шикарна сукня не дуже поєднувалася  з таким аксесуаром. Нажаль єдине чим я могла захистити себе були мої руки, зброї мені не видали, за ідеєю нас мали захищати чоловіки, але їх поруч не було. Роздумуючи над ситуацією я вперлася спиною в декорації. 

- Чуєш, Дона, може ти племінниці допоможеш.- Голос Ади звучав трохи заспокійливо.

Донна не відповіла нічого, вона попробувала добратися до мене але все було марно. Ада пропливла серед нападників, зупинилася між ними і тіткою, я знову почула її голос, але здавалося він змінився.

- Завмріть.- В залі запанувала тиша, лиш голос Ади її порушував.- Завмріть.

Дона порилася в своїй сумкі і не очікувано для мене швирнула щось в мою сторону, чисто машинально я витягнула руку і спіймала той дивний предмет. Наперший погляд то був звичайний металевий цилідр, він був невеликий, поміщався на долоні, я покрутила його роздивлюючися з усіх сторін, на одному з боків була срібна кнопка, з цікавості натиснула на неї. Циліндр видовжився, тепер це нагадувало металевий прут довжиною сантиметрів сорок. А чим мені така штука допоможе? Краще б биту як в тітки.

- Ти чому завмерла?Я тільки їх заставила завмерти і то не надовго, вони он вже відходять від оципеніння.

Ада вказала мені на нападників, які і справді почали повільно рухатися в мою сторону, на Аду вони не звертали увагу.

- Дивися, твоя зброя з однієї сторони дуже проста, але з іншої складнувата, але ти з цією формою справися це точно...

- І що я маю робити цією залазякою?- Мене переповнила злість.

- Розумію.- Ада тяжко видихнула.- Дивися ось по цетру тепер срібна полоса...

- Ну і?

- Обережно обома руками тримаєш по обидва боки від неї, потім легким рухом розтягуєш в різні сторони. Полоса стає більша потім береш руками срібну частину, придивися вона ніби з різних частин. Бачиш?

- Ага...

- Тепер якщо ти покрутиш праву частину, то вилізе леза з права, прокрутиш ліву то з лівої.

І справді зробивши це я побачила як побокам  вилазять леза, по чотири з кожної сторони, це мені чимось нагадало вістря стріли.

Ада різко потягнула мою нову зброю на себе, я не в тримала її в руках, тільки побаила як та впилася в плоть одного з нападників, він впав на підлогу. Ада дивилася мені в очі, витягла легким рухом зброю з тіла, швирнула її вперед попавши ще одному прямо в центр лоба, в мегаючу лампу, та стухла і він також упав.

- Тепер сама мені не можна вбивати, я  спостерігач.

Чомусь мені сподобалася моя нова зброя, вона виявилася легка, я нею косила нападників, як траву. Тай нападники сильно не упиралися, сонні мухи рухаються швидше. Ада не брала участі в бою, а лиш спостерігала за нами. В якусь мить її погляд зупинився на одному з нападників, він відрізнявся від інших, він положив собі щось на пличе і поніс до виходу.

- Дона , щось тут не те!

- Знаєш, Ада, я помітила. Ілюзії?

- Так, але той справжній.Я за ним. 

Ада кинулася до виходу де скрився не відомий, намить зупинилася в одному з рядів і щось зусунула в коврову доріжку.

Дона пробралас до мене на сцену 

- Джейн перемісти нас в ложу , ту де ми були.

Я послухала тітку, коли ми перемістилися, моєму здивуванню не було границі, на сцені лежало всього два трупа, замість сотні убитих нами. Я помітила тінь чоловіка, що зник десь за декораціями.

- Я забула внизу сумку.- Прошипіла мені тітка на вухо.

Ну що робити, не стала по цьому приводу дивуватися, я знаю тітку, а вона свою сумку забуває де тільки можна, благо вона повертається завжди. Ми знайшли сумочку на одному з проходів, в тому де проходила Ада. Я нагнулася за нею і мимоволі побачила, як на нас рухається якась фігура, не думаючи, моя підсвідомість відключилася, залишилися лиш рефлекси, я перенесла тітку на балкон, а сама з усієї сили навалилася на нападника, який підійшов на відстань витягнутої руки до мене. Потім тітка скаже мені " Ти що здуріла, Джейн, ти перемістила мене, а сама кингулася на нього, як голодна пантера на здобич." . Коли свідомість повернілася до мене, то я зрозуміла, що лежу обличчям в груді білих каменів, прямо біля мого носа стирчала зброя схожа на мою, тільки вона була срібна з чорною серединкою, а так один в один моя. Так я зрозуміла чому Ада тоді зупинилася. Почулися кроки, я ходіла різко піднятися, але то було марно, все тіло боліло.

- Ти жива.- Дан навис над мною.- Давай руку.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше