Легенда двох королівст

Дуже давно в ті часи коли на землі не було ще навіть динозаврів, в ті часи коли на ній тільки зароджувалися перші ознаки життя. Існувала планета дуже далеко від нашої, вона була більша за Землю і дуже схожа на неї, планета в якої було два спутника "Сяйво дня" і " Сяйво ночі", як двоє закоханих вони оберігали своє дитя , свою планету. Планета та кружляла в дивовижному танці навколо яскравої зірки. 

Жили на тій планеті дивовижні люди. Дивовижні тому, що по при велику чисельність жителів, на суші  і в океані, ділилися всі землі-океани на два королівства названі на чесь спутників планети " Королівство дня" в якому  правив юний і красивий король Юн, і " Королівство ночі" з юною королевою Зорею.

Ноги були її прудкі, що на суші, що у воді, вона не бігла , а летіла понад своїми землями, легенька немов пух. В день повирішувала всі королівські справи, а ніч її час. Сьогодні вона линула туди де границя королівст, дуди де вода виходить з під коренів древнього дерева утворюючи озеро з кришталевими водами, на дні якого розсипані веселкові камені, від чого вода сяє різними кольрами, в день там п'є воду веселка, в ночі купаються русалки. Саме до русалок поспішала королева Зоря, її довге червоне волосся розвівав вітер. 

Діви морські радо зустріли володарку свого королівства, вони водили з нею хороводи на березі озера, на їх головах були чудові, запашні вінки з трав, що ростуть біля озера, вони були такіж яскраві, як і вода, що поїть їх коріння.Так в ті часи русалоньки ще могли виходити на беріг в людській подобі, це були чудові часи. Потім вони заплітали її довгі коси, вплітаючи в них коштовні прикраси з дна морського, майже перед світанком вони подарували їй свою подобу русалки, запросили поплавати з ними. Одна юна зеленоволоса русалонька затіяла гру чудову, всі поринули в неї з головою забуваючи про обережність. В ті часи багато молодих жителів планети мріяли одружитися з русалонькою, не був винятком і король Юн, почув він історію про чарівне озеро з земель ночі, довго думав, маявся та й вибрався одного дня до озера з чарами. Підкрався до озера на світанку, в одній руці тримаючи мотузку зплетену ніби з самої Великої Зорі. Добравшись до озера, він зачаровано дивився на ігри дів морських, ті за своїми іграми не помічали його. На небі поволі показалося Сяйво дня і русалоньки поспішили до коренів великого дерева, аби з підземною рікою добратися до свого моря. Схаменувся Юн, кинувся у воду і єдиною кого він упіймав була не русалка, а Зоря. Вона не розгубилася від такого нахабства, а з усієї сили обдарувала його ляпасом, а от він розгубився і випустив з рук мотузку. Зоря втекла залишивши кривдника самого. Після цього випадку він  не знав ще більше спокою, шукав нахабну русалку, але її не було. Не смів глянути на інших. Одного дня зібралася вся його свита в поїздку до сусідів, аби звірити дані по землях. Не охоче, але Юн зібрався з ними. Декілька місяців тривала поїздка, най швидші коні несли їх.Звісно можна було вибрати коротшу дорогу і приїхати набагато скоріше, але не гоже королю короткими дорогами подорожувати, потрібно і свої землі глянути. Король Юн всю дорогу крутив в руках талісман, який в той день переніс його до озера, він згадував очі тої діви морської. Яке його було здивування коли замість королева ночі його зустріла вона, та про яку він мріяв весь час. Довго йому прийшлося добиватися уваги королівни, не один рік, він писав їй довгі листи, посилав романтичні подарунки, не один раз відвідував її замок, все це він робив тайком від своїх людей. І одного дня серце Зорі розтаяло, вона прийняла його в своє сердце, в свою душу.

Але вороги не спали були ті кому не вигідний був цей союз, не вігідно було одне королівство на всю планету. Задумали вони зле. Затуманили розум юному королю, коли прибув він  з візитом до коханої. Вона радісно бігла на зустріч до нього, Зоря не скривала нічого від своїх пітданих. І коли вона впала в його обійми, червоне лезо зблиснуло в повітрі, в сі пітдані оцепеніли лиш один слуга не пітдався вражим чарам, кинувся на захист королівни, але було вже пізно, король Юн утік за допомогою талісману, а Зоря обдарувала всіх пітданих останнім поглядом, що співчував їм і проклинав, коли схилилися вони над її мертвим тілом, стали вони псами, що прижали хвости свої, лиш ніч повертала їм зовнішність людей. А вірний слуга також не минув прокляття, став він перевертнем дужим, але форму міняв коли бажав.

Він єдиний чув слова, що сказала перед смертю юна Зоря "Він всерівно в моєму серці, він в моїй душі. Не його вина, що не судилося..."Того дня ніч освітило не тільки Сяйво ночі, а чей сяйво Великої зорі залило планету білим світлом. На другому кінці планети страждав король Юн, цього дня їм не дісталося світло від Великої зорі, не відбилося воно від Сяйва дня на їхню частину, навіть на ті землі, що були біля королівства Ночі.

Король впав в смуток. Радники правити почали. 

Роками відчай панував, що на землі, що під водою...