Пробудження

Я іду по темному піску, під таким самим небом, мої босі ноги покриті блискітками, напевно вони були в піску. Мій шлях довгий, десь там чую океан. Знаю це напевно сон, просто мій сон, так не може бути. Смерть ходить за мною, але чомусь кожного разу проходить повз, посміхається і іде по своїм справам зникають знайомі лиця, зникають держави, а я залишаюся одна. Колись мені здалося, що саматність їсть мене з середини, але коли ти живеш стількиж як живу я , одного разу розумієш одну істину, самотність моя найкраща подруга. Вона рятувала мою душу від втрат. Але чомусь не цього разу. Можливо тому, що в мене є гріх, а ще в мене є названа донька і внука. Хоч вона цього не знає, але вона моя рідна.

Коли Джейн була мала, ми деякий час мешкали за кордоном, а саме в Нью йорке в Чайна тавні, вона була зовсім дитиною, їй було тоді років чотири,  я мала ще тоді тіло.

 Коли я повернулася з прогулянки, мене зустріла засмучена Дона, вона збиралася на роботу, а в очах її були сльози.

- Ма, я не знаю...ти розумієш...просто не знаю, як справитися з цією дитиною.- Вона обняла мене і заплакала. - Як ти справилася зі мною? Як ? Я не розумію...Її сила росте...А я безсила. Аби була жива сестра, вона справилася б з своєю дитиною.

-Що трапилося?- Мені стало лячно від цих слів, я колись справлялася, ні мені просто дісталися ідеальні діти. 

- Вона рознесла пів будинку, добре стіни витримали...

- Сусіди чули?

-Ні, мама, я встигла встановити обмеження простору.

- Дона, доню, я хотіла поговорити з тобою про переїзд назад додому в Україну, ми зробим це коли ти повернишся, я обіцяю поговорити з Джейн і поприбираю все.

Дона пішла, на останок вона подивилася на мене так сумно, вона хотіла сказати про те що її турбувало насправді.

Джейн стояла в епіцентрі розгрому, навколо були остатки мебелі, добре що домовласник не бачив цього, нас не те що висилили, а навіть до вязниці засадити могли.

- Джейн, чому ти це робиш?- Я намагалася всім сердцем зрозуміти її, всетаки я винна в цьому більше чим хто на білому світі.

- Ви не розумієте мене, я весь час сама, всі мої друзі це ви.

-Джейн...

Вона була права я не розуміла її, тай зараз коли вона вже доросла жінка я не розуміла Джейн, мої спогади про той день туманні, знаю лиш одне, він прийшов за мною, про існування Джейн не знав.

ВІн появився перед мною в той момент, коли Джейн в сльозах перемістилася в свій сховок, це був шкаф біля протилежної стіни, всетаки вона ще дитина, сили має хоч і великі, але не досить розвинуті. 

Темний зявився як примара, він нічого не сказав, говорити тут було нічого, я знала він прийде по мою душу, смерть його дружини на моїх руках. Моя смерть була швидкою, тоді я думала так. Так того разу моя душа відправилася в це місце і тоді я майже дійшла до океану. Моя донька Дона пожертвувала частиною сили , аби повернути мене дожиття, але без тіла я стала просто духом. Цього разу я дойду до океану, я вже чую його запах, яке красиве пурпурне небо. Я не розуміла тоді Джейн, але і вона не розуміє мене, в цьому вся людська суть. Темні скелі омивалися водами океану, пісок під ногами став не чорним, а яскраво червоним, тільки чорні гранітні брили гори перед моїми очима, на моє щастя коротку дорогу на гору я добре знаю, там на іншій стороні він, океан до якого я так поспішаю, небо змінило колір, вогняні спалахи на горизонті, напевно буде гроза.Все здавалося темним і похмурим, дехто сказав мені одного разу, що пекло виглядає привітніше чим це місце.На вершині я побачила чоловіка. Він розправив руки, як птах, потім скинувся з вершини в низ на гострі камені, що омиває океан. Чому я не зупинила його? Гарне питання, але ций світ я знаю, він нагадує мені світ з казки про Алісу, не згадаю зараз точну назву, щось ніби " Аліса в країні чудес" тільки тут я Аліса і це мій світ чудес. Я сіла на обриві звісивши ноги в низ, тут не так і високо, напевно метрів двадцять буде, деякий час любувалася тихою гладю океану, в якому відображувався дивовижний малюнок неба, тисячі вогнів верху і внизу. Потім я поглянула на пригуна, якого на верх затягнули тіні, вони не дали його тілу наткнутися на гострі шпилі каменів.Як мені стало зрозуміло стрибками в низ він розважав себе. Віе не звернув на мене жодної уваги, приготувався до наступного прижку, але раптом виник перед мною.

-Якими вітрами, ви тут опинилися.- Його голос був дуже красивим.- Навіть не надіявся на зустріч.

Я подивилася по сторонам намагаючись побачить хто такі " ми" і зким я прийшла.

Він засміявся.

- В мові якою зараз спілкуємося "ви " це знак поваги, я правильно розумію.- Він присів поруч зі мною.

- Так...правильно. Але краще на ти. Як мені відомо я не старша за тебе.

- Я міг би сказати, що мене це дивує, але не скажу бо на землі я зустрічав також дивовижних людей.

- Зрозуміло...

- Чому ти тут?-він подивився мені прямо в очі, але я відвернулася.- Зрозумів. Це мене не стосується.

Здається буде дощ.

- Напевно. Тобі тут сумно?- Головне не дивитися на нього.

Він засміявся.

- До цього моменту було сумно, але мене відвідала господиня цього світу і мій смуток зник.

- Не думала, що ті кого люди вважали за богів такі...

- Чарівні і красно мовні?

- Напевно.- На небі зявилися білоснізні хмари.- А чому ти залишився на цій скелі. Договір між нами дозволяє тобі переміщатися скрізь, в межах острова.

- Я не знайшов виходу з відси.

- Хочеш я покажу тобі кудою спуститися на пляж, там є пляжний будинок в пальмовій рощі, а далі в глиб острова єхвойний ліс і ще один будинок.

- Я буду радий, але я надіявся на те , що ти відпустиш мене в світ живих.

- Повір прийде час я відпущу тебе. Договір в силі. То дого твоя темна душа не є прикрасою цього світу. Я наступного разу коли тут опинюся розірвиться угода і ти будеш вільний.