Сон

Джейн автоматично взяла Алісу за руку, коли та увібрала назад всю свою темряву.

-Нам потрібно знайти тих на чию підсвідомість також впливають.

-Аліса, а ти впевнена , що вони ще на когось впливають?

-Так.Аби вони це робили тільки знами...-Аліса подивилася в даль, хоч там нікого не було, але відчуття небезпеки було сильним.- Спробуй чи ти можеш, переміщатися.

-Ти так обриваєш хрази, аби я не знала тебе то сказала б, що ти не справжня. Але ти права я не можу переміститися. Що будемо робити?

-Зараз вони сконцентрувалися на тобі...

-Аліса, мені страшно, якщо ми під впливом вони можуть вбити нас...

-Їм не це потрібно.

-А що?

 - Книга і меч. Ми тратимо час на пусті розмови. Потрібно знайти, якесь відхилення від норми.

-Що?

-Глюк по твоєму.

Джейн засміялася і вирішила не коментувати.

Вони повільно продвигалися в лісну чащу, уходячи від відчуття переслідування, нічого не здавалося дивним, високі дерева колихав вітер, зелена трава росла навколо них. 

-Ми  так нічого не знайдемо. -Джейн присіла на шовкову траву.

-Вже знайшли. Ти де?

-На траві за тобою.

Аліса підійшла до Джейн  і також присіла.

-Чудово і що ми знайшли?

-Тобі не здається це місце дивним?

-Ні, хоча... я ніколи не бачила такого дивного лісу.

Дан переключав весьчас станції на радіо, він не хотів слухати музику, але і сидіти в тиші також не хотів , Ґерус мовчки дивився у вікно. Нарешті Дан не витримав і заговорив до нього.

-Таке враження, що ти не існуєш без свого компютера.

Ґерус не відповів, а продовжував дивитися у вікно. Дан дістав свій телефон, аби відволіктися від радіо і свого шаленого співрозмовника. На екрані висвітлилося повідомлення від Аліси "Котра година, передзвони мені". Але Дан не встиг набрати, він побачив як з стороги лісу на них насувається темрява, оцінивши ситуацію і зрозумівши, що від неї не уйти, він лиш закрив вікна в авто. Темрява поглинула все, тільки навколо Дана було світло, навіть Ґерус , що сидів поруч поринув у неї. Коли все стало на перший погляд спокійним, Дан вирішив знайти Алісу, він вийшов з авто , ліс був дивним, в ньому не було нічого живого: ні птахів, ні тварин, ні комах. Одні високі дерева і не природньо густа трава.

-Ти правий без мого компютера мене не має.

Дан не нажарт злякався почувши голос друга за спиною, вперше його підвів його супер зір. Єдине рішення, яке виникло в нього в голові було бігти. Перед очима стала пелина з туману.

-Розумієш, Джейн, я давно помітила щось дивне в тому що відбувається. Ти помітила, як швидко летить час?

-Але він завжди так швидко летить.

-Ні...не завжди. А те яке тут все не логічне.

Джейн посміхнулася.

-Я завжди думала що світ не логічний. В тебе є якісь докази? Звісно я розумію, що ти пробуєш сказати, тай сама бачу, але мій мозок відмовляється від цього.

• -Це все як дурний сон. З першого погляду ніби все правильно, але всерівно щось не так, не має логічної сюжетної лінії, все якимись ривками.
• -Ми довго тут будемо сидіти, а то...-Джейн не договорила тому об неї спіткнувся Дан.-Ой обережно.
• -Вибач.
• Дан обвів поглядом поляну, тільки тут туман відступив.
• Аліса розгляглася на зеленому травяному ковру.
• - Я ж говорила не логічно. Ніби в дурному сні.
• Вона закрила очі.