Дома

Двері відкрилися зі скрипом.

-Є хто дома? Народ! Я прийшла вже і в мене є вкусняшки . На вулиці коїться не зрозуміло що. Всі тільки говорять про блукаючі вогні . Ада! Ти де?- Замок видав клацаючий звук, в просторому коридорі панувала тиша і темрява з кухні линув чудовий запах випічки .- То є хто дома? Мам, я покладу твою пресу на столик в коридорі. А це що?

Дівчина прочитала записку, що знайшла на столику.

« Джейн, ми з татом поїхали в магазин, скоро будемо.

Мама

П.С. пиріг на підвіконні.»

Кому цікаво то мене звати Джейн, так це моє справжнє імя. Мама назвала мене на честь героїні якогось серіалу. Я живу з батьками на околиці міста. Закінчую навчання в магістратурі, маю не великий підробіток, на життя вистачає.

Не давно я познайомилася з чудовим хлопцем. Все чудово. Але ні мені сняться дивні сни.

Сни в яких я живу з дивними жінками, світ в якому я таємно закохана в високого блондина, але він навіть не помічає мене, світ в якому в мене є дивовижна сила. Іноді коли я прокидаюся серед ночі, намагаючися зрозуміти, що я зробила не так. Чому мене відправили з того світу? Чому? Можливо темрява дісталася до мене занадто рано і все пішло не так, не так як мало? Але відповіді не має.

Я мала допомогти друзям врятувати світ від темряви, а я втратила можливість. Що зними? Як вони?

Ранок стирає всі нічні роздуми, заставляє жити далі простим, нудним життям. Тільки іноді ідучи по вулиці, роздивляюся людей і їх тіні, очікуючи , що серед них є та, яка забере мене назад.

Колись один філософ сказав " Ми не цінемо те що маємо, а втрачаючи розуміємо цінність втрати." Можливо він сказав не так, але запамяталося мені саме це, я зрозуміла свою втрату.

Мене звати Джейн...