Тінь його серця

Глава 3

 

Наступного дня, прокинулася дуже рано. На вулиці ще сіріло, а я вже встигла розтопити піч. Вчора вдалось купити трохи сиру, який  одразу віднесли в погріб, та яєць і тому вирішила зпекти усім знайомий сирник. 


  Ну, чесно признаюсь, що це єдиний смаколик який у мене добре виходив. 


 Згодом прийшли і хлопці, які дуже здивувались моєму ранньому підйому. Вони взялися чистити коренеплоди, саме ті, що нагадували картоплю,переговорюючись між собою. З їхньої розмови зрозуміла, що незабаром селі  буде якесь гуляння , щось на зразок свята урожаю. І усі воїни, що мають там сімї, вирушать додому. Юнаки теж хотіли там побувати, але не були впевнені чи відпустити їх лорд. 


  Мій кондитерський шедевр саме відправився на випічку, і я пішла у комору за черговою порцією мяса на сніданок. 


 Мій шлях пролягав поруч із тренувальним майданчиком. Там воїни відточували свої бойові навички. Погляд зачепився за знайому фігуру. 


 А подивитись було на що. На Одріону були тільки щільно облягаючі  штани, з якоїсь темно-синьої  тканити, високі чоботи та рукавиці. Весь торс був оголений і кожен мяз, кожен сантиметр його тіла передавав силу, міць та неймовірну  майстерність. 


  У руках тримав довжелезного меча, лезо якого вигравало  на сонці. Його рухи були такими впевненими, швидкими та граціозними. Здається можна спостерігати вічно. 

 Суперник був знайомий, це той самий чоловік, що привіз мене. Він виглядав не менш загрозливо, тому бій видався запальними. 


Заворожена стояла та дивилась, зовсім забувши куди йшла, як двоє могутніх чоловіків  зійшлись у двобої. Вони зближались та розходилися, шукали слабкі місця супротивника і спостерігачів ставало все більше, мабуть не кожен день таке буває. 


 В якусь мить, коли перемога вже майже була за лордом, в розпалі бою з його руки зпала одна рукавиця і треба було ж щоб зовсім поруч зі мною. Якось зовсім на автоматі, підняла її і подала власнику. Він мовчки підійшов і простянув руку, кілька крапель крові впали на землю. 


–Ой, ви поранилися!– І схопила бідолаху за вказівного пальця щоб краще роздивитися рану. Всі присутні ахнули, що на цей раз я зробила не так!?


–Це лише подряпина.–Важко дихаючи повідомив він,відводячи пасмо волосся з обличчя.Мабуть, поєдинок добряче знесилив його. 


–Так, але краще промити водою. 


  Під ошалешені погляди присутніх, я чим дуж кинулась бігти на  кухню, подорозі ловлячи недобре обличчя Вейри, що саме стояла на східцях головного входу. Її губи були, як тоненька смужка, мабуть, вже подумки проклинає мене.


  Вбігла до хлопців вся червона як рак, а ноги були як вата. У голові наче молоти гупали. І чому я реагую на нього школярка на старшокласника?Все досить, ще не хватало закохатися у цього..., а він взагалі людина? 


 Взяла та й запитала у Евана. Той дивно глянув на мене. 


–Що? Про це теж не можна запитувати? 


–Та ні, просто всі знають, що наш лорд наполовину дракон. 


 Приїхали! Ось  воно хто – гадик вогнедишний! 


 До самого вечора працювала без відпочинку, намагаючись не думати про події ранку. Надіюсь, за це свавілля, бо невідомо, що  у цьому середньовіччі дозволяється, мене не повісять, не четвертують або якось по - іншому стратять. 


 Але все було тихо, і я щиро надіялась, що благородний лорд вибачить мене  та просто забуде про це. 


 І ось вже після вечері, залишившись у своїй кімнаті,  нарешті дістала сукні та тканини, що так люб'язно подарувала Дора. Та ці, що готові виявились великими на мене, доведеться підганяти. 


 А  відрізи були по два-три метри, звісно не такі м’ягкі як у нас, але набато приємніші ні ж та з якої була пошита сукня, що зараз на мені. 


 Саме тепер пригадались усі уроки з праці, де нас неслухняних дівчаток ?вчили шити та кроїти одяг.Завдяки їм знайшла свою професію. Вручну працювати  було важко та незвично, через хвилин двадцять такої роботи мої пальці були добряче поколені. Різкий стукіт у двері і я смикнулася, глибоко загнавши голку. 


–Ай! Кому це не спиться?– Зла і не добра, рвучко відчинила двері.

 На порозі стояв Одріон.Весь його вигляд видавав  якесь внутрішнє збентеження. 


–Здається? мені.–Треба вчитись тримати язика за зубами, а власні думки під контролем.– Можна ввійти? 


–Це ж ваш замок,звісно ,що можна. 


 Він ввійшов оглядучи порожні стіни,мені нічого не залишилось ,як зачинити двері. 


–Як вам тут живеться? 


 Бідненький, ось чому не міг заснути, хвилюється. 


–Мене все влаштовує.– Тут майже так ,як і в дитбудинку, в якому росла. Жодних зручностей, холодно та вогко. 


–Справді? Думаю варто переселитись у праве крило, там більш сонячно,ближче до кухні. Завтра ж віддам наказ.– Цікаво, що за атракціон щедрості?– А зараз ,можна запросити вас на прогулянку? 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше