Тінь його серця

Глава 10

  Піднявши вгору голову зрозуміла, що тут метрів шість і піднятися буде важко. 
  Та мої думки були перервані бо з одного тунелю долинав дивний звук, схожий на стогін.   Прислухалась трохи щоб зрозуміти чи не ще один летючий екземпляр. 
  Але ні, здається це людина, схоже на  жіночі схлипи. І озброївшись каменюкою пішла на звуки. 
  Обережно наситупаючи на дрібні камінці, що встеляли усю долівку, намагалась не порушити тишину щоб не  видати своєї присутності.
Сташна картина відкрилась мені за наступним поворотом.
  У невеликому приміщенні, із таким же отвором у стелі, правда трохи меншим за розміром, підвішені у якихось коконах, розгойдувалися жінки різного віку. 
  Їхні очі були заплющені, але вони точно були живі бо час - від- часу щось нерозбірливо бурмотіли, інші тихенько стогнали.
  Коли ж підійшла до першої то розгледіла, що та була вагітна, оглянулась і усі виявилось тако ж. Тільки сроки були різними судячи з розмірів животів. 
  Невже це з ними  зробила та істота? 
   Торкнулась до жінки і та відкрила очі. Її погляд якусь мить блукав аж  тут сфокусувався на мені. 
- Вбий мене! - Сухими губами шепотіла вона-Благаю, позбав мук! 
  Я аж відстрибнула від неї. Чому просить не врятувати, а вбити? 
  Вона завертілась, наче намагалась вибратисьь, але нитки, що облітали її тіло були міцними. 
- Я врятую тебе, чуєш? 
  Даремно ножа залишила там, але ж можна повернутись і спробувати перерізати ці пута. 
- Ні, я вже мертва, - мовила бідолашна-Насіння   демона в мені, воно росте.Прошу, убий! 
  Ще й години не минуло як вбила ту істоту, а тут таке прохання. Ні, я не зможу ось так холоднокровно знищити її, та й чи потрібно? 
  На її благання відгукнулись і інші жінки, вони усі почали просити того ж. 
-Вбий! Пожалій нас! 
  Це здавалось якимось божевіллям, живі люди просять смерті - як таке може бути? 
  Та, що була поруч різко випрямилась і голосно закричала. Тоді знову підігнула під себе ноги і знову випрямилась. Її живіт луснув на двоє і з нього появилось щось живе. 
  Кров струмками стікала до низу, а воно пищало тоненьким голосом і намагалося вибратсь із лона. 
  Це потомство того демона. Так воно народжується. Ось чому вона хотіла померти. 
Маленькими кігтистими ручками істота рвала плоть вже мертвої матері і через мить таки звільнилася, правда крила ще не слухались і опинилось на землі, в кривавій калюжі. 
  Облизуючи власні пальці, воно почало злісно шипіти помітивши мене. 
  Налякана до глибини душі, просто почала задкувати, залишаючи тих бідолашних. Розуміла, що нічого вдіяти не зможу. Якщо зможу повернутись до замку обов'язково розповім про все Одріону, а він вже зможе розібратись з цим гадством. 
  Повертаючись  до водойми у мене не було бажання розвідувати інші два тунелі.Але виявилась там вже не одна. 
  Спиною до мене сиділи два демона, дуже схожі на мого нападника. Помітивши їх миттю заховалась за найближчу брилу,сама ж дослухалась до їхньої розмови. 
-Здається, народився ще один син Рутера. 
  Цікаво хто він такий?Мабуть ватажок їхній, бо часто чула його ім'я. 
-Хай поїсть малий та й підемо забирати. 
-Набридла ця робота няньки, - промовив інший-кожен з нас може мати потомство, чому ж тільки його? 
-Помовч! - Загарчав перший-Так веліла відьма, вона ж зачаклувала його кров. 
- Клята людина! 
  Вони не встигли договорити бо з того проходу де я вбила їхнього "родича", з'явився він власною персоною. 
  Ледь стоячи на ногах, зтікаючи кров' ю, демон просувався тримаючись за стіну. Важке дихання видавало його поганий стан, отже як не вбила то хоч ранила добряче. 
 Але тепер мене точно в кращому випадку чекає смерть, в гіршому доля як тих нещасних. 
  Крилаті кинулись до друга і допомогли йому опуститись на найближчий камінь як на стілець. В цей момент помітила, що вони обережно оминають озерце. 
- Хто  це зробив? - запитав перший. 
-Я хотів скористатись однією жінкою,-промовив мій нападник, винувато ховаючи очі, - думав, що один раз ніхто не помітить. 
- Це заборонено!
-Знаю, але мій голод був дуже сильним!Тому заховав її у жертовній залі. Але вона знайшла там ножа і поранила мене. 
- На тебе напала смертна?
Той лише кивнув головою, визнаючи свій промах. 
-Це неможливо! - нарешті втрутився той третій-Відьма запевняла, що випивши того зілля жодна тутешня жінка не зможе встояти перед нами. 
- Це неважливо, потрібно знайти її та  вбити, далеко вона не зайшла. Ці ходи-перший демон вказав на ті, що перед ними - справжній лабіринт. 
  Добре, що не пішла туди. Моя інтуїція не підвела хоч цей раз. 
- Охороняй вхід, - наказав він вже зціленому, - а ми провіримо. 
  Вони попрямували пішки, розділившись  біля входів, це означало, що там досить мало місця для польотів. 
  Залишався лише один демон і потрібно якомога швидше вибратися звідціля. 
  Розмір самого отвору на стелі, говорив про те, що лише один демон може вільно влітати та вилітати з нього. Отже потрібно підійнятися, але як? 
 Три зровенних демона проти однієї манірної дівчини, сили явно не рівні.  
  Ступила кілька кроків, рівно стільки щоб він мене помітив. Спрацювало, здивовано підняв голову. 
  Це й погляд-спопеляючий, сповнений  зла. Готовий роздерти, кинувся вперед, але я була готова тому щосили бігла, щиро надіючись на власну правоту і зрозбвгу стрибнула в озерце. 
  - Як? - він продовжував шипіти на мене, але у воду не заходив. 
  Отже, вони бояться води в якій стояла зараз мало не по-пояс. Але ж не можу так цілу вічність, тай друзяки невдовзі повернуться. 
  Моє припущення було вірним, вони з'явилися як тільки він видав дивний писк. 
  Побачивши мене теж шипіли як коти на собаку щей розпускали свої крила. 
-Це я злякатися повинна? - О, ні! Невже в голос сказала? 
  Демони переглянулись між собою і той найбільший промовив:
-Ти б мала припасти до землі та благати пощади жінко, а смієш говорити до нас? 
-Те, що від вашої краси бігти хочеться подалі правда, але я не буду просити милості. Краще підніміть мене на гору. 
 Він дивно втягнув повітря в моєму напрямку і застиг на мить, тоді знову повторив. 
- І ти Ур це не відчув? - Здається звертався до мого горе-нападника. 
- На тобі запах дракона, - а це вже адресувалось моїй персоні-тому так себе поводиш, думаєш ми злякаємось і повернемо йому. 
  Чесно кажучи, така надія була, бо вважала, що його бояться всі живі створіння та мабуть мої знання трохи спотворені нашими земними легендами та казками. 
- Одріону не довго залишилось, а ми дуже скоро заволодіємо цими землями і будемо правити. 
-Так, відьма запевнила, що дуже скоро!      




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше