Тінь його серця

Глава 18

Продовжуючи розмову, цікавилася тією делегацією, що так не вчасно, а може навпаки, прибуває.
  Тож коли ввечері довелося спускатися у хол, по пологими мармуровим сходинкам, заочно була знайома з усіма представниками.
  Уся справа в тому, що місто володіло кількома шахтами, в основному добували вугілля та одна була дуже цінною, адже в ній пролягали золотоносні жили. То ж людей тут проживало чимало,а де є вони там будуть і всі супутні товари та послуги.
  І гості із столиці приїхали забрати належне їм  золото, ну і придивитися за ним щоб бува не обманули та не розгубили по дорозі.
  Мене знову одягали, ну не розумію чому не дозволяли зробити все це самостійно. 
  Коли повернулася із купання, на ліжку вже чекала сукня насиченого зеленого кольору, оздоблена всіляким мереживом та бантиками. Поруч, дбайливо загорнуті у тканину, лежали туфлі із схожої тканини щой сукня, тільки більш цупкої. 
  Ну і звісно кольє, так люб'язно подароване мадам. Лорінея знову зробила чудову зачіску, підібравши волосся вгору, залишаючи з однієї сторони локон, який так кокетно звивався від скроні аж до впадини між грудей. 
  Все було б чудово і на мить можна було б забути де я і з ким якби не корсет. Здогадуюсь, що Зеаль навмисне вимагає його носити щоб ніхто з дівчат не зміг утекти. 
- Ти сьогодні будеш зіркою вечора, - додала дівчина, відступаючи кілька кроків на зад щоб помилуватися власною роботою,-не здивуюсь якщо вразиш лорда Жевера, от тільки Ерен засмутиться. 
  Пригадую, що ельфійка якось бігцем про нього розповідала хоч він там ледь не головний. Тож поцікавилась чому. 
  Виявилось, що він постійний клієнт, ну принаймні коли буває у Реві, то надає перевагу її компанії. 
  А ще він дракон і мені дуже потрібно познайомитися по-ближче, маю надію, що такий же благородний як і мій Одріон. Тож, вибачайте дівоньки,не дружити сюди прийшла. 
  Вирівнявши спину, як говорить жіноча мудрість "губки-бантиком, бровки - домиком, пяту точку - краником!.." Ой, знову заносить. 
  Отже, прокрутивши в голові всі побачені мною історичні фільми, я як королева Великої Британії, чи якась інша царська особа, високо піднявши голову пішла в хол. 
  Там, в приглушеному світлі, на м'яких диванчиках вже працювали інші дівчата, хтось мило бесідував за келихом чогось, а хтось вже згорав від шаленого бажання.Лунала легка мелодія і мені вказали на моє місце, звісно ж по центру.
   Мої нові знайомі сіли поруч, але окремо на стільці. Дивно вони були у тому ж вбранні, що й в день,отже тільки мені випала честь красуватися в новому. Тому й час-від - часу ловила на собі косі погляди, а краєм вуха шепіт про те хто я і звідки. 
  Дівчата тим часом теж почали потягувати напій, вже завбачливо розлитий у скляні бокали, хоч на інших столах посуд був череп'яний. Вони пропонували й мені та чемно відмовила, не хотіла щоб випите туманило розум, хоч маю признатись алкоголь додає сміливості. Та сьогодні доведеться її черпати з інших місць. 
  Сидимо ми так у трьох, як ті дівиці з казки, нудьгуємо. Я вже подумала, що та делегати не прибудуть, судячи з того як розходилися інші солодкі парочки по кімнатах. 
  Було вже за північ, коли двері розпахнулися і ввійшло троє чоловіків. Усі статні, високі, відразу помітно, що аристократи. Дорогі камзоли оздоблені справжнім сріблом та золотом в якості фурнітури, плащі підбиті хутром та високі шкіряні чоботи, що закривали коліна. 
  Жевера впізнала одразу по очам, повністю затягнутими блакитним, як у мого коханого, зірниць зовсім не помітно. 
  Він був вищий від своїх супутників на пів голови і був володарем абсолютно білого волосся, що діставали до плечей. 
 Впевненою ходою, трійця підійшла до нас і усі відрекомендувалися. Я ж сверлила поглядом дракона і він це помітив. 
  Двоє інших були ельфами та братами і звали їх Товр та Явор. Доволі балакучі відразу почали залицятися до дівчат. Ті ж лише мило усміхалися та підтримували розмову. 
- Радий бачити у цьому саду таку пташку, - промовив лорд цілуючи кінчики моїх пальців, - Як тебе звати? 
-Ле-леяна, - нервувала тому язик заплітався. 
-Лелеяна? - здивовано підняв брову, - А давно ти тут, щось не помічав раніше. 
- А ви частий гість подібного закладу? - ляпнула і лише тоді подумала, що  неприпустимо так звертатися до особи його статусу. Мало сварила Вейра,ой мало. 
- Пробачте за мої слова, я Леяна  і тут зовсім не давно. - смиренно схилила голову, подумки лаючи себе за свавілля. 
- В силу певних обставин, доводиться відвідувати такі місцини. Вважаєш це поганим? 
 От, що йому відповісти? Правду і вже до ранку опинюся там внизу. 
- Це необхідність для таких як ви. 
- Що ж ти права, то ж не будемо гаяти час і пропоную піднятися на гору для необхідності. 
  Його голос був таким холодним та колючим, вмить довелося пожаліти, що затіяла цю гру. Може краще було залишатись в камері, може потримали б трохи та й відпустили чи Одріон все таки знайшов і визволив. 
  Але було надто пізно. 
  Крижаними пальцями, Жевер узяв мене за руку і під здивовані погляди друзів, повів на гору. 
  Здається він дуже добре знав це й шлях, і зовсім скоро ми опинилися під дверима не знайомої мені досі кімнати. 
-Але це не моя, - спробувала звільнити руку, але марно. 
- Це моя, я винаймаю коли буваю у цьому домі. 
І пройшов всередину першим, не відпускаючи мене. Від страху серце загупало, кров прилила до обличчя. Здається зустріч з демонами не так налякала тоді, а зараз... безвихідь. 
  На ватних ногах я пішла слідом,що чекає там? 
 

  
  
  
 

  

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше