Тінь його серця

Глава 28

 В присутності імператора не наважилась запитати про напад, зараз же, коли ми залишились вдвох, моєї самовпевненості трохи добавилось. Але Живер мовчав, ба більше, стояв біля вікна не озираючись, неначе там відбувалось щось дійсно цікаве.Не маючи бажання й надалі гратись у мовчанку, сміливо підійшла і, сама не знаю навіщо, торкнулася його плеча.
  Від дотику аж здригнувся, не наче виринув зі сну і ледве повернув голову, досі не дивлячись на мене. Та, що ж  таке з мешканцями цього дому? А може це я стала Медузою-Горгоною, на додачу до усіх лих, і перетворюю оточуючих в камінь? 
- Що ти хочеш почути? - нарешті промовив та залишався стояти як раніше.
-Явор сказав, що шеведвери напали на кілька сіл, багатьох вбили. Це правда?
- Все? - або йому дійсно байдуже або настільки хороший актор. Але тут не теарт. Все, що я бачила у тій печері було реальним, ті жінки, ті демонічні створіння, кров на руках,усе було насправді,-А як же Одріон, чому не цікавишся?
  В словах було стільки злості та образи, що можна відчути на дотик усі колючі голки .Так, ось воно, що - ревність! Вдруге за день зустрічаю це почуття, здається тут все ним просякло, аж гидко. 
- Так, я хвилююсь за нього, - ні краплини брехні чи лукавства, -, але там не тільки він. Там ще є люди, беззахисні та налякані,а головне вони ваші піддані і ви мали б їх захищати. 
  Важкий стогін вирвався з грудей, помітила як піднялись та опустилися його плечі,так не наче, він нагрузив на їх непосильну ношу. 
-Сідай, - промовив і зайняв законне місце за столом. Я ж, не сміючи перечити, мовчки присіла на найближчий стілець,-а тепер уважно слухай, двічі не повторюватиму. 
  З'ясувалося, що в імперії давно знали про наміри ворогів, їхня розвідка часто приносила вістки. Але, як це часто буває і в нашому світі, багаті аристократи не бажали витрачати кошти, не важливо-власні чи з казни, на армію,а тим більше на похід без нагальних потреб. І навіть зараз, стоячи на порозі війни, були ті хто дотримувався нейтралітету ховаючись за високими, міцними мурами своїх замків. Серед них, чимало вважає, що з вчорашнім нападом слід розбиратись лорду, який безпосередньо володіє тими землями, тобто Одріону. Звісно є й адекватні дворяни в оточені імператора, Живер теж з їхнього числа, але вони в меншості. Розв'язувати, а тим більше брати участь у невідворотньому конфлікті, майже ніхто не прагнув. 
  Мене шокувала байдужість сильних цього світу до подій, що відбувалися. Невже не розуміють очевидного і того, що не вийде просто відсидітися дома коли на твого сусіда напали, і ти будеш наступним. 
-Земля в околицях Західної Застави останні роки не дуже родюча, люди покидають свої домівки в пошуках кращого життя, - продовжував лорд, - і дехто вважає, що їхня втрата не нанесе великих збитків імперії. 
  В грудях похололо від почутого, а серце забилось в шаленому темпі. Не хотіла вірити, але роблячи висновки, можливо дещо поспішно, виходить, що усіх хто мешкає там, чекає неминуча смерть. 
-Отже, допомоги їм не буде? - в горлі пересохло від хвилювання, слова довались важко. 
-Єдиним шансом буде сам глава Обсидіанових якщо наважиться на обернення в дракона. Іншого способу здолати шеведверів у відкритому бою немає. - Його погляд був важким, руки схрещені на грудях,мабуть власні висновки теж були не до вподоби. - Ти ж знаєш чому в його батька відібрали майже все? 
  Заперечливо мотнула головою, а сама готувалася до чогось жахливого. 
-Ектібурс, - здається це ім'я вже десь чула. В пам'яті спливла картинка як Феана розповідала про своє трагічне кохання та зараз у мене вже були сумніви щодо її чесності та відвертості, тоді це був лише спосіб приспати мою увагу. - був доволі впливовим і багатим лордом та знаним гульвісою, що тринькав цілі статки , може й тому зробив велику помилку - захищав свою родину і підданих. 
  Я ніколи не розпитувала у коханого, все боялась ятрити старі рани, щиро надіючись, що колись настане день і він сам все розповість. Даремно. Тож, не по соромилась, і зараз попросила Живера розповісти, адже вони були друзями. 
  Війна з шеведверами саме була в розпалі, імперські війська стояли в долині поблизу застави щоб наступного ранку дати гідну відсіч.Та вночі ,коли усі спали, крилаті напали на  замок,мало не вирізавши половину жителів. 
  Він хоробро бився,але не встиг врятувати свою дружину та сина.Сповнений жаху та відчаю, в оточені ворогів, лорд Ектібурс не знайшов іншого виходу як стати драконом і щердо полити недругів вогнем.Затуманений горем розум, доведений до божевілля втратою рідних, не розбирав своїх та чужих. Під полум'яну зливу потрапляли селяни та прості воїни, усі згоріли живцем. Втихомирити вдалося лише залучивши кількох могутніх магів і то з великими зусиллями. 
  Це був злочин і жодне виправдання не врятувало його, але врятували гроші, великі,круглі монети із золота.Благородному лорду вдалося відкупитися перед радою, тому намагаючись якомога швидше уникнути пересудів, він зник в невідомому напрямку і  вважається померлим. 
  Запало мовчання, дуже гнітюче, але порушувати його зовсім не хотілось.Мої думки плутались, але загальна картина вже вимальовувалась і знаючи Одріона мала усі підстави вважати, що він не стоятиме осторонь від небезпеки та піде на самопожертву, не рахуючись з наслідками. Я не допущу такого, незнаю як саме і нащо піду заради  того щоб він жив! 
  Стало страшно, хотілося бути поруч в цей важкий момент, обійняти, заспокоїти, заглянути в бурштиновий окен очей і зігрітись в обіймах таких рідних рук. 
- Мені шкода, що все так. - Мабуть  емоції на моєму обличчі були красномовніші за слова якщо вже ця крижана брила, що вміє говорити, виражає жаль. - Але тобі варто подумати про себе? 
  За кого він мене має? За бездушну егоїстку, що шукатиме заміну коханому чоловіку як тільки на горизонті з'явиться біда? 
  Обурення все наростало і відчувши легке поколювання на кінчиках пальців, різко підняла їх до обличчя. Темний дим неначе пробивався крізь шкіру із середини. Вперше бачила його так близько, дивно та мій страх розвіяювася так само швидко як густішала ця дивна субстанція. Не боліло, не пекло, майже приємно. 
-Я саме про це,-зауваження Живера вивело мене з прострації і змусило відірвати погляд від свого цікавого заняття, а ми ж майже подружилися. 
-Тобто? 
-Твій дар, він безцінний і потрібно якомога швидше оволодіти ним, підкорити.-Остання слово якось неприємно різало слух. Покора - риса не притаманна такій як я. - Заради твоєї безпеки. 
  Це майже наказ, Одріон ніколи б не вчинив так. Хочу вірити, що права. 
-Тому, - здається цього разу моє сум'яття було не розпізнанним і він спокійно продовжував,-від сьогодні жодних розваг, займемось тільки ним,будемо розвивати те, що є. 
  Цікаво як? Та перспектива того, що інтимні  домагання відкладаються на деякий час, таки додавала сил. 
  А оскільки сам Нельгірд дозволив не обмежуватися будь-якими засобами і методами, так запевнив лорд, закрадалась думка, що матиме власну вигоду. Це факт насторожував та наводив на певні думки. 
-Завтра підемо в академію, де я навчався, там зберігались древні трактати по тенеріусах. 
Така пропозиція несла свої плюси і маючи в розпорядженні силу, було б гріхом не користуватись нею, а ще в її стінах колись навчався мій дорогоцінний Одріон... 
  Знову згадала і неначе хтось лезом по серці пройшовся. 
-А потім, коли навчусь, зможемо поїхати йому на допомогу? - Примарна надія ще жевріла в мені. 
  Заперечливо захитав головою і гірко усміхнувся аж холодок пробіг по спині в поганому передчутті.
-Можливо, з початку тобі буде важко, але це минеться.-відкинувшись на спинку стільця, втомлено прикрив очі рукою, - Допомогти йому, означатиме назавжди втратити тебе. 
  Не бажаючи й надалі почути щось схоже, кинулась геть. Я бігла цими чистенькими коридорами, встеленими пухнастими килимами і більше за все на світі хотіла опинитися в темних та холодних приміщеннях застави. Не могла пояснити, але інтуїтивно відчувала, що лише поруч із ним зможу стати собою. 
  Добігла до кінця і вперлась в велике вікно. Бездумно відчинила його та видихнула на повні груди свіже,морозне повітря. Так простояла кілька хвилин, зовсім не відчуваючи холоду і тих лапатих сніжинок, що повільно кружляли та лягали на розпечені сльозами щоки.
  Щось тепле та вологе тицьнулося в мою долоню.
-Ур-р! - почулося знайоме мурчання. За подіями вчорашнього дня, я ледь не забула про свого маленького та пухнастого друга.
-Айсик! - це перший приємний момент у цьому будинку,-Привіт! 
  Поспіхом витерла залишки вологи з обличчя, повернулась до нього і міцно-преміцно обійняла. Ось воно-життядайне тепло рідної душі, його ніщо не замінить.
  О, здається малюк росте не по днях, а по годинах і зараз вже не був схожий на миле кошеня, а в поставі вгадувались риси майбутнього хижака. Плечі розширилися, лапи стали дужчі, кігті довші та гостріші. Мабуть магічні істоти ростуть трохи по-іншому.
  Шершавим язичком, він почав вилизувати мої руки і змусив посміхатися. Ні, я не стану такою ж крижиною і врятую свого дракона! 














 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше