Глава 30

-Я так більше не можу! - благально промовила, опираючись на спинку  стільця, піднявши почервонілі очі на Живера.
  Ось вже четвертий день поспіль, ми приходимо в цей храм науки в пошуках відповідей, але натомість з'являється ще купа питань, кінця-краю яким немає.
  До речі про храм, саме на цю древньогрецьку будівлю й була схожа академія. Вона стояла на невеличкому пагорбі, куди вели монументальні сходи, що було  не простим випробуванням щоранку долати їх. Фасад прикрашав ряд з восьми колон, взалі за моїми спостереженнями такого стилю в архітектурі дотримувались чимало жителів столиці,від чого було таке відчуття не наче перебуваю на екскурсії в якомусь з міст древньої Еллади. 
  Всередині все доволі просто і скромно. Високі вікна добре пропускали сонячне світло від чого довгі коридори здавалися ще більш просторими.Аудиторій не бачила, що трохи засмутило, але як тільки ми ввійшли, лорд впевнено повернув праворуч, показавши якогось листа місцевому бібліотекарю і той швиденько провів нас у читацький зал, відгорожнений від загального металевою решіткою. 
  Невисоки, лисуватий чоловічок з окулярами на кінчику носа, з не притаманною, для його фізичних даних, спритністю знаходив книжки на довгих стелажах  згідно того ж, раніше врученого драконом, клаптика паперу. Мабуть то був якийсь список бо невдовзі, на великому столі, лежав з добрий десяток книг та сувоїв. 
  Відразу попередила, що читати не можу бо банально не знаю букв. Та блакитноокий лише посміхнувся і простягнув маленьку коробочку.Ошалешено переводили погляд з лорда на маленький предмет та навпаки. Сподіваючись це не освідчення,тремтячими руками все таки відкрила її-кільце! 
  Маленьке, гарненьке з таким же камінцем як і кольє. О, ні... 
-Це подарунок імператора, - промовив Живер і я нарешті полегшено зітхнула. Ну його до... попереджати треба! - річ магічна і дуже дорога. Завдяки йому зможеш читати наші письмена. 
  Дорогувата цяцька, але не важко було здогадатися, що його світлість  прагне якомого швидше мати у власному розпорядженні перевагу, в особі представниці  тенеріус. 
При нагоді, поцікавилась чому імператор приходив без охорони. Незнаю, може це стереотип, але здалось дивним, що він ось так запросто розгулює сам-самісінький. 
  Дракон якось хитро посміхнувся і промовив:
-По-перше-у моєму домі безпечно, для усіх без винятку. - зробив наголос на слові "усіх",-По-друге - варта залишилась на вулиці і в цілій імперії немає такої сили, що може нести йому реальну загрозу. 
  Він пояснив, що під час обрання когось на місце імператора, разом з усіма належними регаліями, такими як Вінець Влади та Меч Справедливості , йому ще належить  особливий браслет Рука Нездоланності. Усі ці реліквії були дуже древніми, зачаровані ще першими представниками тенеріус і несли сакральне значення. А головне - їхній носій ставав практично не вразливим до фізичних та магічних втручань, але тільки на відведений законом час, тобто десять років. Після цього терміну, їхня дія закінчувалася  і потрібно було знову провести ритуал для проголошення нового обранця. 
  Миттю сама одягла прикрасу на пальця, щиро сподіваючись, що лорд не помітить мого хвилювання і того як горять вуха та щоки.Сама ж себе накрутила, а він і не знає, що в моєму світі означають схожі подарунки. Гаразд, треба братись до справ. 
  І дійсно, чарівний перстень працював- варто було провести пальцем по літерам як вони дивовижним чином перетворювалися на добре знайому кирилицю, правда деякі так і залишались в своєму первісному виглялі, такий собі "гугл-перекладач". В такому випадку, брала перо,чорнильницю, лист паперу і перемальовувала символи. Дракон тут же переводив як міг,іноді досить смішно,наприклад:"превілейований статус" -  "превілейований страус". 
  Щодо Живера, то маю визнати, що в роль прискіпливого вчителя вжився відмінно.Старанно підбирав потрібну літературу, зосереджено вчитувався в тексти і не сердився, коли просила пояснити значення тих чи інших виразів, і чесно дотримувався свої обіцянки щодо посягань на мою дівочу честь. Відтепер я спала, в спільній з Деларою кімнаті, а лорд у своїй. 
  Ми вурушали, на наші пошуки, після сніданку і повертались вже після обіду, голодні та втомлені. Лорд іноді ще вирушав кудись у справах, мені ж залишалось проводити час в компанії подруги, Айсика та слуг. 
  За усі дні копіткої праці, я зрозуміла лиш одне-тенеріуси були або дуже скромними або таємничим, є ще варіант про те, що їх недолюблювали і тому так мало відомостей.        Міста не будували, правителів не мали, і взагалі  жили відосіблено, мало контактуючи з іншими народами. Але кардинальні зміни відбулися вже під час перших війн. Вони брали активну участь, правда розділившись на два табори. Одні практикували білу магію і підтримували людей та усіх хто бажав жити в мирі та злагоді.Інші,менш чисельна група приєднались до, вже знайомих мені шеведверів, та темних ельфів і не бажали розділяти природні ресурси між усіма. Саме вони й дали початок темним вченням та чорній магії як такій. 
  Та коли, крилаті істоти при підтримці цих чорнокнижників, все частіше здобували перемоги і над існуючим світом нависла загроза повного знищення, наймогутніший білий маг Денал, створив перших драконів як основну свою зброю і захист,взявши за основу людську подобу. 
  Отже, виходить,  якщо б не було шеведверів то не народилися Одріон із Живером? Я б не потрапила у цей дивовижний світ і не було всього цього? 
  Неприємне, млосне відчуття тривоги та болю відізвалось у серці. Ні, тепер я вже точно знала, що хочу залишитись тут із Одріоном і прожити своє життя там, на Західній Заставі в оточенні друзів та близьких людей. 
  Сьогодні, я як за-звичай, продовжуючи читати, дізналась, що із зменшенням кількості самих тенеріусів, зникали їхні вміння та сила, яку черпали з любові та доброти власних сердець. Тлумачення таке собі, як на мене, то ще більше заплуталась в здогадках. Тому для збереження своїх знань, останні представники роду помістили їх у певні предмети і віддадали на зберігання очільникам найвпливовіших аристократичних родин. 
  Від цих слів, у моїй голові неначе щось вистрелило-Зірка! Може вона теж з числа цих магічних артефактів?
-Живер! - мій голос не наче розрізав цю майже могильну тишину читального залу і ехом побрів в найвіддаленіші кутки кімнати.Лорд аж сіпнувся від несподіванки і підняв на мене свої матові очі. Здається, йому не легко і варто щось із цим зробити, але він напевно й сам це добре знає. - А чи є тут якийсь перелік особливих предметів, що належать благородним сім'ям? 
  Він лише заперечливо похитав головою, а тоді зірвався з місця і зник поміж стелажів, тільки було чутно, по кроках, як метався серед них. Згодом повернувся з громізким фоліантом, товщиною в дві мої долоні. Весь мій ентузіазм з гуркітом полетів в Тартар, коли побачила той об'єм роботи.