Розділ 9

/Злата/

 Ранок наступного дня виявилося ще більш жахливим ніж попередній день. Злата прокинулася з головним болем і опухлими очима. Настрою ніякого не було. Хотілося закутатися в теплу ковдру, сховавшись під нею від зовнішнього світу. Тільки ось світ навколо Стельмах продовжував існувати, ігноруючи її бажання.

 – Доброго ранку, люба! – двері в спальню відчинилися і в неї увійшла Гордієнко.

 – Доброго. – похмуро відповіла Злата, натягуючи ковдру на голову. Вона до останнього чинила опір і не бажала підійматися з ліжка.

 – Златунь, вставай, сонце. – мовила подруга, сідаючи поруч на ліжку. – Ти не можеш сховатися тут. Давай, вставай. Пашка вже чекає на тебе в Києві.

 – Ти йому дзвонила? – різко піднявшись, запитала Стельмах.

 – Так. – лагідно мовила Гордієнко, намагаючись вловити реакцію подруги на цю новину.

 – І?

 – Сама у нього спитаєш. Якщо захочеш.

  Валерія знала непросту ситуацію Пашки і його кохання, але лізти в це не збиралася. Так, допомогти могла, підказати щось. У любовних питаннях вона і сама була тим ще дилетантом.

 Любов між Павлом і молодшою ​​сестрою Злати стала справжнім випробуванням для закоханих, і самих подруг, зокрема. Ця бомба вибухнула занадто рано і несподівано, накривши уламками всіх навколо.

 Першою про відносини Яни та Павла дізналася Лера, отримавши справжній шок. Вона не розуміла, як і коли ці двоє зійшлися. Вони були з різних світів, і як мінімум прірва в тринадцять років повинна була зупинити закоханих від настільки забороненого плоду. Але, любов не питає дозволу, вона просто приходить і селиться у твоєму серці. Для кохання немає перепон і заборон, їй не зрозумілі умовності й обмеження. Вона або є, або її немає.

 Дізнавшись про відносини брата з молодшою ​​сестрою подруги, Лєра не знала, як розповісти про це Златі та чи варто взагалі говорити про це з ким-небудь. Їй було страшно від того, чим може обернутися для закоханих розкриття і чи зненавидить її саму сім’я Стельмах. Як-не-як, а родина Злати стала і сім’єю для Лєри. Вона дико боялася реакції Віри Миколаївни. І як виявилося, не дарма.

 Коли мати Злати і Яни дізналася про відносини своєї молодшої дочки з дорослим тридцятирічним чоловіком, та ще майже одруженим, вона поставила доньці ультиматум. Або Яна припиняє ці «хворі» відносини, або вона заявить на Павла в поліцію.

 Кілька разів Павло поривався поговорити з Вірою Миколаївною, але його ніхто не захотів слухати, обізвавши при цьому збоченцем. Як-не-як, а Янці на той час було всього лише сімнадцять. Правда, ніхто не знав на якому саме рівні перебували їхні стосунки.

 – Лер, ти ж знаєш, я не була проти їхнього кохання. – пошепки мовила Злата, встаючи з ліжка. Вона більше за інших переживала тоді за сестру. Добре розуміючи її почуття.

 – Знаю, Злат. Але, ми та не допомогли. – з сумом промовила Лера, відводячи погляд.

 Відтоді пройшло багато днів, Янка більше не зустрічалася з Павлом, боячись гніву матері. Віра Миколаївна була непохитна, не бажаючи чути доводи розуму. На її думку, дорослий чоловік не може серйозно зацікавитися її маленькою дівчинкою, і все обов’язково закінчилося розбитим би серцем. Як мати, її можна було зрозуміти, але бачити біль в очах брата, Лері не хотілося.

 – Гаразд, це в минулому. Зараз потрібно думати про здоров’я Янки. – Лера різко змінила тему розмови. – Як приїдеш до Києва, обов’язково подзвони мені. Я буду хвилюватися.

 – Звичайно, дорога моя. – Стельмах підійшла та обняла подругу. – Спасибі, що не залишила одну.

 – Я інакше не могла, ти ж знаєш. – Лера розімкнула обійми. – Снідати будеш або відразу вирушиш на вокзал?

 – На вокзал, Лер. Чим раніше поїду, тим краще. Ця невідомість зводить мене з розуму.

 – Думаєш, Янка щось собі зробила через Павла? – Лера боялася озвучити це питання, але воно так і крутилося в її голові.

 – Ні, не думаю. Але, мама напевно так вважає. Вона у мене дуже вразлива стала. Вік, чи що. – Злата знизала плечима і стала збиратися в дорогу.

 Дівчина спочатку вирушила в душ, прудко сполоснувши тіло під теплими струменями води, вмила обличчя і почистила зуби. Потім висушила волосся феном і зібрала їх в пучок. Робити макіяж не стала. Не доречно.

 Повернувшись в спальню, Злата дістала валізу і кинувши туди найнеобхідніші речі, стала одягатися. Швидко одягнувши джинси та майку, доповнила образ теплим светром синього кольору. Закінчивши збори, Злата окинула квартиру тужливим поглядом і попросила подругу викликати їй таксі.

 – Через п’ять хвилин буде машина. – прорекла Гордієнко, підпираючи плечем косяк.

 – Спасибі, рідна моя. – Стельмах натягнуто посміхнулася. Почуття тривоги не залишало її, і вона знову мало не розплакалася.

 – До речі, що за мужик вчора тут був? Розкажеш про нього щось – спокійним тоном поцікавилася Лера. Він їй сподобався. Гарний, видний чоловік. Такий би Златці підійшов. Якщо він, звичайно, такий, яким його побачила Гордієнко. В останню чергу, Лера хотіла б, щоб подруга знову страждала. Вистачило їй одного нелюда.

 – Лер, я його ледве знаю. – Стельмах не горіла бажанням згадувати про дивного незнайомця, який якимось чином полонив її думки. – Зіткнулися з ним біля моєї школи. Він побачив, що мені погано і запропонував свою допомогу.

– Дбайливий, вже добре. – Лерка посміхнулася, підморгнувши подрузі. Хоч розмова про чоловіків, дійсно, була зараз не доречною, Гордієнко хотілося якось розважити подругу та утримати від поганих думок.

 – Та й Слава спочатку був таким. Поки не отримав владу наді мною. – Згадувати про колишнього було вже не так боляче, проте не приємно.

 – Мила, ти не можеш весь час бояться. Потрібно вірити в силу любові. – Лера підбадьорювала подругу, як вміла, в той час, як сама повільно помирала від отрути хворого кохання.

 – Ти мій позитив! – Злата чмокнула подругу в щічку, – Ну, я пішла. Залишайся тут, якщо хочеш. – кинула на прощання Стельмах, закриваючи двері.