Тінь кохання. Книга перша

Розділ 15

/Злата/

 

 Погодувавши вітчима, а потім відправивши його в супермаркет за продуктами, Стельмах набрала номер Гордієнко. Вони домовилися про зустріч відразу по приїзду дівчини, але у Павла, в останній момент, з’явилися невідкладні справи. І зустріч була перенесена на вечір.

 Злата здогадувалася про що саме хотів поговорити брат подруги, але чи буде в цьому сенс, вона не знала.

 Зовсім не дружні відносини Павла та Яни стали шоком для Стельмах, як і для всіх, хто знав цю парочку. Злата, звичайно ж, розуміла закоханих і навіть підтримувала, але нічим не могла допомогти їм тоді. Однак, зараз, коли Яна перебувала в лікарні і як ніколи потребувала допомоги коханого, Злата могла вплинути на рішення матері.

 Збиралася Злата швидко. Спочатку хотіла одягнути зручний одяг, щось з розряду джинси та кофтинка, а потім раптом передумала. Це звичайно ж не побачення, але зустріч все-таки в ресторані.

 Гордієнко передзвонив за п'ять хвилин до призначеного часу. Він повідомив, що вже під'їхав і чекає дівчину у дворі. Вітчим ще не повернувся з покупками, тому вона залишила йому записку, що пішла у справах.

 На превеликий подив дівчини, на вулиці було тепло. Дощ, що лив з ранку, закінчився, залишивши після себе лише легку осінню прохолоду. Побачивши чорний бумер Гордієнко, Злата махнула другу рукою і попрямувала до машини.

 Стрибнувши всередину автомобіля, Стельмах сіла в кріслі та відразу пристебнула ремінь безпеки.

 – Виглядаєш втомленим. – зазначила Злата, кинувши погляд на друга.

 – Та невже. – Павло завів мотор, і машина плавно рушила з парковки. – Як добралася? Не трясло в поїзді?

 Злата хотіла відповісти, що поїздка була хорошою, але промовчала. Образ Лукаса, який виплив десь з глибин пам’яті, змусив дівчину задуматися. Вона знову посварила себе за боягузтво і потупивши погляд тихо пробурмотіла.

 – Нормально. Все нормально. – А потім в черговий раз за день розплакалася.

 Злата закрила обличчя руками та розридалася немов дитина. Їй не було соромно перед Павлом, адже він не раз бачив дівчину в сльозах. Особливо, в ті моменти, коли вона приходила до Валерії в пошуках підтримки після чергової сварки з нареченим. А при одній такій сцені Гордієнко навіть особисто був присутній. Що, безсумнівно, було удачею для Стельмах і кінцем його дружби зі Славою Арсенієм.

 

 В той злорадний вечір, коли Слава Арсеній остаточно втратив здоровий глузд і вдарив наречену, Гордієнко став мимовільним свідком їхньої сварки. Павло досі пам’ятав затуманений погляд Слави та спантеличений – Злати. Пам’ятав, як дівчина тремтячи від страху, витирала долонею потоки сліз. Божевільний Арсеній продовжував говорити гидоти на адресу коханої, називаючи її жирною коровою, страшною та дурною. Він різко висловлювався про її одяг, називаючи довга сукня в підлогу з відкритою спиною – вульгарним атрибутом одягу, відповідним лише для легковажних жінок.

 Слова коханого ранили Стельмах в саме серце, залишивши там випалене поле надії на щасливе майбутнє. Образа від слів нареченого була величезною, змушуючи Злату плакати й тремтіти від сорому й страху. Але гірше було те, що вона не розуміла за що він так з нею?

 Вона знала про те, що Слава не любить яскравих образів дівчини, вважаючи за краще скромні вбрання. Але, в той день, Злата хотіла бути красивою. Найпрекраснішою з усіх присутніх дам. Вона, наївна дурепа, вірила в те, що наречений зрозуміє та оцінить її старання. А він – в черговий раз розкритикував її, змусивши відчути себе жалюгідною і нікчемною. Стельмах ніколи не вважала себе потворою, до цього конкретного дня.

 

 – Злат, що у тебе трапилося? Знову Слава? – Павло погладив дівчину по голові, заспокоюючи. Дівчина не відповіла, тільки схлипнула. – Ти пробач, я бовкнув зайвого, розповівши Лері про нову дівчину Слави. Я правда не думав, що вона потягне тебе в той же ресторан.

 Стельмах знадобилося кілька хвилин, щоб прийти в себе. Вона глибоко вдихнула, а потім видихнула. Прискорено дихаючи, Стельмах намагалася зібратися з духом, й перестати поводитися, як маленька дівчинка. Вона повинна бути сильною, інакше всі старання будуть марними. Навіть розрив зі Славою не матиме сенсу, якщо Злата не пересилить себе. Вона повинна тримати себе в узді та назавжди позбутися від минулого. Стельмах просто необхідно викинути з голови все те, що заважає їй жити. І нарешті повірити в себе.

 – Вибач, Паш. – Злата дістала з сумочки пачку серветок, і стала відновлювати макіяж. – Тепер я схожа на панду.

 – Злат, тобі не має за що вибачатися. Я твій друг, і завжди радий тобі. Будь-якій. Навіть коли ти схожа на панду. – Стельмах скупо посміхнулася.

 – Дякую. – Злата боязко подякувала другу, і продовжила витирати потоки сліз.

 Гордієнко потягнувся рукою до радіоприймача і включив одну з улюблених станцій. На радіохвилях заграла старенька мелодія давно забутої пісні.

 Злата майже не слухала слова пісні, зосередивши свій погляд на місто, вогники якого миготіли за склом. В її голові було тисяча й одна думка, але всі вони були нечіткими, розмитими.

 У ресторані, куди привів Злату Гордієнко, вона була вперше. Багато хорошого чула про цей заклад від друзів і знайомих, але так і не встигла побувати тут до того, як переїхала до Харкова.

 – Злат, можемо сісти на веранді, – запропонував Гордієнко після того, як його бронь підтвердили.

 – Так-так. Там буде безперечно краще. – Злата поспішила слідом за чоловіком, попутно розглядаючи інтер’єр закладу. – А тут мило. – пробурмотіла собі під ніс.

 Веранда ресторану була просто таки величезною. Та маленькі вазони з квітами й фантастична панорама на Дніпро й правий берег міста – робили її затишною та теплою.

 Сівши за столик, Стельмах і Гордієнко зробили замовлення, попросивши попередньо принести марокканський чай з медом і м’ятою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше