Розділ 22

/Злата/

 З того знаменного вечора і такої палкої ночі, проведеної в обіймах Лукаса, пройшов місяць. Весь цей час Злата нібито літала за допомогою невидимих ​​крил, ширяючи тілом і думками в хмарах. Стельмах ожила, розквітла і була шалено щаслива. Їй хотілося поділитися цією радістю з найдорожчою і близькою їй людиною - сестрою. Але для цього потрібно було почекати остаточної виписки Яни з реабілітаційного центру.

 Яна Стельмах все ще перебувала в лікарні під чуйним наглядом лікарів і психолога. На жаль, але наслідки аварія виявилися куди більш серйозними, ніж здалося спочатку. Ні, фізично Яна майже що прийшла в норму, але ось ментально... Підступний мозок грав з дівчиною в ігри, знову і знову повертаючи її в момент зіткнення тіла з автомобілем. Через що Яну стали мучити нічні кошмари й атаки паніки. А будь-яке яскраве світло засліплювало і нагадувало про неминучість інциденту.

 Для Злати було нестерпно дивитися на муки сестри й розуміти, що вона безсила перед цією хворобою. Стельмах не знала, як допомогти Янці, крім як знайти найкращого психолога і завжди бути поруч.

 Злата сиділа на краю лікарняного ліжку і тримала за руку сестру, поки та мирно спала. Яна виглядала такою тендітною і беззахисною, що Стельмах мимоволі насупилася, стиснувши міцніше долоньку. Скільки вона себе пам’ятала, завжди хвилювалася за молодшу, намагаючись вберегти її від проблем і негараздів. З самого дитинства Стельмах відчувала відповідальність за сестру, хоч ніхто і ніколи не покладав таку непосильну ношу на її плечі.

 Мати любила обох доньок, намагаючись приділяти їм стільки любові й турботи, скільки могла. І жодного разу, Віра Миколаївна не дорікнула старшій за те, що не змогла доглянути за молодшою. Вона, як доросла людини, розуміла, що Злата така ж дитина, як і Яна. І що не її турбота – наглядати за сестрою. Віра ніколи не відмовлялася від ролі матері, покладаючи свої зобов’язання на інших. Може, десь жінка і була занадто різкою і суворо., але стосовно дочок – завжди живила невичерпну ніжність і любов. Вони були її найголовнішим досягненням в житті, її гордістю і радістю.

 – Златунь, може поїдеш додому? – в палату увійшла Віра Миколаївна, тримаючи в руках пластиковий стаканчик з кавою.

 – Мам, це тобі треба додому, до чоловіка. А я побуду тут, – проводячи щоночі в обіймах коханого, Стельмах відчувала себе винуватою. Вона нарешті була щаслива в той час, як її близькі страждали.

 – Злат, не говори дурниці. Антон не маленький, і все розуміє, – в словах Матері була істина. Антон був найкращим у світі чоловіком і вітчимом, але і він потребував турботи.

 – Знаю, мам. Але і я не кришталева, я впораюся. Тим більше, що сьогодні прийде Павло, – при згадці імені Гордієнко, Віра Миколаївна невдоволено зітхнула, хмурячись.

 Як би Злата не переконує мати в тому, що відносини сестри з Павлом не є чимось ненормальним, Віра не хотіла слухати її.

 – Мам, будь ласка, будь мудріше, – звертатися до голосу совісті, Златі, здавалося раціональним.

– По-твоєму, я не думаю? – Віра спалахнула, грюкнувши в долоні. Не подобалася їй вся ця історія з закоханістю дочки у дорослого чоловіка. Ну не подобалося, і все тут.

 – Ти упереджено ставишся до Павла. Так, він старше, але це не означає, що його почуття не щирі, – Злата вже не знала, як переконати матір. І якщо бути чесною, то вона навіть не розуміла через що у Віри така неприязнь до Гордієнко. Тільки через різницю у віці?

 – Злат, він дорослий мужик, а вона – Віра вказала пальцем на Яну, – маленька дитина. Вона ще нічого у своєму житті не бачила. Закохалася в першого красивого чоловіка і думає, що він кохання всього її життя. Але, чи готова Яна до реалій життя з дорослим чоловіком? – Чомусь Злата була впевнена, що молодша сестра хоч і молодша, але не дурна. – Ну сама подумай, Златунь, ну яка з Яни господиня? Вона ні прибирання зробити, ні приготувати самостійно не може. В її голові одні гулянки й танцюльки з однолітками, а не відносини.

 Стельмах повернула голову, заглянувши матері в очі. Вона серйозно? Янка не самостійна? Що за маячня?!

 Усередині наростала лють і обурення.

 – Не перебільшуй, мам. Хто-хто, а наша Яна не інфантильна малолітка.

 – Те, що вона хоче здаватися дорослою, не означає, що може. Їй лише дев’ятнадцять. Я всього лише хочу вберегти її від помилок. Всього лишень вберегти від помилок, – зменшивши свій запал, прорекла Віра Миколаївна.

 – А мені здається, що ти просто упереджена. І до речі, Яні не лише, а вже дев’ятнадцять. Дівчата в цьому віці по двоє дітей доглядають. А деякі й більше, – Злата в черговий раз зіткнулася з упертістю матері, і її це чомусь розлютило, – У Микити Крохальова, наприклад, мого учня, матері двадцять п'ять років. Вона його в сімнадцять народила, і нічого, виховала. Відмінний учень і прекрасна дитина, – огризнулася Злата, випустивши долоню сестри.

 Вона різко встала зі стільця і ​​кинувши на матір ображений і озлоблений погляд – вийшла з палати.

 Її злегка трусило від злості, що піднялася всередині душі. Ну чому вона так вперлася? Злата не розуміла матір. Навіть, якщо врахувати її страх і переживання за доньку, це не скасовує того, що Яна вже доросла і має право сама вирішувати кого їй любити.

 А що трапиться, коли мати дізнається про її відносини з Буркутом? Теж буде проти? Адже попри всі плюси Луки, він не із заможної сім’ї. Він взагалі її не має і ніколи не мав. Чи стане це проблемою для Віри Миколаївни?

Роблячи вправу вдих-видих, Злата на мить зупинилася посеред коридору і набрала номер Буркута. Зараз, як ніколи, їй було необхідно почути рідний голос.

 – Привіт, – ледь Лука відповів на дзвінок, пробелькотіла Злата.

Вона намагалася говорити рівно і спокійно, але сумні нотки в голосі все ж чулися.

 – Що сталося, люба? – від такого простого, але ніжного прізвиська її тіло покрилося мурашками радості. Стельмах посміхнулася.