Тінь кохання. Книга перша

Розділ 27

/Лука/

 

 Ось уже кілька днів, як Злата переїхала до Буркута, а він все не міг знайти вдалий момент, щоб поговорити. Весь час йому щось заважало, а часом – в останній момент – він як полохливе дитя, міняв тему розмови. Головою адвокат розумів, що тягнути далі – дорівнює самогубству, але продовжував мовчати. Хоча, муки совісті стали переслідувати його навіть уві сні.

 Неодноразово за останній час, Лука прокидався в холодному поту і з прискореним серцебиттям. Перед очима все пливло, а в вухах стояв гул з дзвінких слів, просочених гіркотою і образою. Уві сні Злата злилася, кричала й плакала. Вона нагороджувала його «найприємнішими» словами, а потім, зібравши речі – йшла. Ні просьби, ні благання, не могли зупинити її. Злата була ображена і вважала Лукаса негідником й зрадником, який зруйнував її сім’ю. І чим ближче підходив час до чергового засідання, тим частіше повторювався цей кошмар.

 В черговий раз прокинувшись посеред ночі, Лука чортихнувся, потираючи лоба. Потім встав з ліжка і взявши чистий рушник з шафи, попрямував в душ. Крижана вода повинна була остудити його запал і привести до ладу думки.

 Впираючись рукою об стіну, Лука включив кран і підставив голову під струмені води. Краплі дощем падали на тіло, роблячи шкіру гусячої. Через хвилин десять такої процедури Буркут остаточно прокинувся. Навіть встиг трохи замерзнути.

 Вийшовши з душовою, він витерся рушником і замотавши його навколо стегон, попрямував на кухню. Там адвокат зробив собі міцний чорний чай і ставши біля вікна, відкрив його, щоб закурити. Цією шкідливою звичкою він страждав лише тоді, коли не міг змусити свій мозок працювати, а нерви не пустувати.

 Після першої затяжки, Лука випустив кільця диму, розглядаючи їх так, ніби-то в них і було розв'язання його проблем. Точніше, однієї, але дуже великої проблеми. За останні дні, Буркут не раз спілкувався з незнайомцем через телефон, і не раз пропонував йому самому розповісти все поліції, але той відмовлявся. Та ще посмів нагрубити йому і навіть пригрозити.

 Погроз Буркут не боявся, він звик до того, що його частенько лякали розправою. Своє життя він цінував, але і не боявся втратити. Природно, до зустрічі зі Стельмах. Без неї, Лука був безстрашний і невразливий, а поруч з нею став боятися кожного стороннього шереху. Він переживав за Злату більше, ніж за себе, адже знав, що він сильний і все зможе винести. А його кохана – ніжна і вразлива дівчинка, яка не раз у своєму житті пізнала гіркоту втрати.

 Лука боявся заподіяти Златі біль навіть банально розповівши правду. Він вірив у те, що це ранить її і похитне стійку впевненість в людську доброту. Та й не хотів Буркут бути тим, хто приносить погані вісті. Хоча, ігнорувати провину Антона Федоровича ставало все складніше і складніше.

 Не знаючи, як краще вчинити – по совісті чи за обовязком, Буркут подзвонив Попову, призначивши зустріч поза стінами офісу. Лука не бажав втягувати Влада у свої проблеми, але вже починав сходити з розуму через безвихідь ситуації.

 Розмова з другом трохи заспокоїла, але рішення так і не знайшлося. Влад наполягав на тому, щоб Лукас все розповів Златі. Нехай вона дізнається правду від нього, а не від сторонніх. Ці слова змусили Лукаса задуматися і по завершенню розмови, навіть погодитися зі словами друга..

 Що ж стосувалося винності Антона Федоровича, то тут, як Влад, так і Лукас – бачили лише один вихід – передати докази поліції. Десь в глибині душі Буркут знав, що провести самому розслідування буде не просто, а в разі підтвердження причетності вітчима Злати до вбивства Овсієнко – буде вкрай складно пояснити як і чому він взагалі взявся за це розслідуванням. Та і які він мав права на це? Як помічник прокурора і свідомий громадянин, він був зобов’язаний надати слідству будь-які докази, знайдені ним і в голос озвучити свої підозри. Нехай навіть банальні й малоймовірні.

 Кілька днів Буркут обмірковував своє рішення, перед тим, як здійснити задумане. Він прораховував в голові кожен свій крок і дію, намагаючись уявити безліч варіантів розвитку сюжету. Голова, здавалося, йшла обертом від цих думок і починала гудіти як бджолиний рій. Але, відступати не можна. На кону стояло дуже багато.

 Заручившись підтримкою Попова, Лука зумів переконати себе в правильності рішення і вчинити, як треба. Таким чином, докази вирушили в поліцію, до майора Мельника, природно, а на телефон Буркута був встановлено спеціальний додаток для відстежування дзвінків.

 До всього іншого, Буркут зібрався духом і поговорив з майором. Розмова, відверто кажучи, вийшла не з приємних, залишивши на душі адвоката гіркий осад.

 Мельник спочатку здивувався розповіді Луки, а потім, усвідомивши масштаби катастрофи – години зо дві лаяв. Майор аж спітнів пихкаючи від невдоволення і короткозорості підопічного. Все йому висловив, відчитав і погрожував поставити в кут за дурість, як маленьку дитину.

 Буркут стійко вистояв, вислухав, і лише потім пояснив свою позицію. Лука розповів хто, що, де і як. І чому він так довго тягнув, намагаючись самому розібратися в ситуації, та й не хотів нікого підставляти.

 – А якби тебе підставили? – Мельник сів за свій робочий стіл, запрошуючи й Буркута, – якщо це була пастка, перевірка? Що тоді?

 – Не знаю, попався б як останній лох, – Лука потер перенісся і склав руки в замок.

 – Це точно, – сумно зітхнувши, підсумував майор, відкидаючись на кріслі, – гаразд, будемо розбиратися. Давай, показуй фотографії.

 Закрившись в кабінеті, Мельник і Буркут до пізньої ночі вивчали «посилку» і ділилися міркуваннями. Ближче до десяти до них приєднався і Попов, який не дивлячись на вмовляння друга, вирішив допомогти й теж внести свою лепту в цю справу.

 За розмовами друзі й не помітили, як час перевалило за північ. І якби не настирлива дружина майора, хлопці навряд чи б скоро схаменулися і згадали, що вдома їх чекають кохані.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше