Тіні на камені

Частина 5

Розділ  6

 

  Десь поруч щось шкрябло. Звуки було чутно то наче якийсь хрускіт, то як дроблення деревини під гострими кігтями. Старі трухляві колоди, із яких була складена хижа, звичайно ж легко піддавалися цьому наступу. І вже за якийсь час ця сіра напасть точна продреться сюди. А може знайде собі якийсь інший хід, але все ж свого вона певно не полишить. І що робити тобі? Борна знав, що єдиним способом порятунку буде завісити мішки із припасами на кроквах і тоді миші будуть мати менше можливостей до них дістатись. Зараз же вони лежали в куті. Однак він ще мав час – миша шкрябла десь між колод стіни і їй ще таки знадобиться трохи часу попрацювати, перш ніж вона прогризеться всередину. Точно вона це не зробити у найближчу годину, так що він ще міг залишитись подрімати на лежанці. Пізня осінь не була найкращим часом для гризунів і поява життя у старій хижі мусіла привабити їх можливістю пошукати чогось смачного. Моча гірського лева чудово відганяла ведмедів та вовків, але проти цього малого нападника була безсила. А якщо їх багато, то вони могли, якщо не зжерти, то хоча б поважно попсути його запаси. Так що цей ворог був небезпечний, а боротьба із ним вимагала невідкладної уваги.

  Волхв піднявся із лежанки. Рух у хижі щось цілком не налякав мишу і вона продовжила свій наступ. Стук обухом сокири по стіні вмить наповнив усю хатину суцільною тишею. Однак це тривало не довго і з кута знову почулось тихе хрускання, хоча уже не таке наполегливе та переривалось на миті блаженного для Борни спокою.

  Надворі дощі припинилися, але сирість так і висіла у повітрі та квакала під ногами просякнувши в опалу листву і хвою. Туман проникав навіть у ліс та здавалося зачепився своїми лапами за верхівки дерев, уважно спостерігаючи за одинокою людиною, що чогось приперлася у цей приспаний в очікуванні близької зими край.

  Погода уже трохи сприяла можливості попасти коней і Борна вирушив із ними на безлісий схил пагорба, що ховався у протилежній від замку стороні. Там ніхто не повинен був його помітити, якщо лише із твердині не розходились мисливці прочісувати у пошуках здобичі усю околицю. Однак спостереження за замком такого не підказували. Князівські слуги водили коней на випас лише в долині під самою твердинею. Мисливством же ніхто із жителів Розгірська не цікавився.

  До свого потаємного пасовища волхву довелось добиратися понад версту лісовими стежками. Уся тамтешня улоговина наче заховалася також і від туману – густа імла повисла на верхівках пагорбів не спускаючись у долину. Вона щедрою рукою обсипала усі тутешні рослини прекрасними самоцвітами. На кінчик кожної хвоїнки була нанизана окрема краплинка, що виблискувала сріблом та мінилася від відображених у її дзеркальній поверхні барв. Сосни від цього наряду були подібні на якихось царських наречених, чиї сукні невтомні майстрині суцільно заткали діамантами. Такі ж цінності туман розсипав і по травах в долині. На кожному листочку він дбайливо розставив великі кульки, що нагадували перлини. Борні аж не хотілося ступати по цьому багатому на красу килимі, щоб не затоптати усю цю щедрість осінньої мряки.

  Коні із задоволенням взялись снідати цим прикрашеним самоцвітами, але все ж таким вбогим кормом з пожухлих рослин, волхв же всівся під деревом на принесене руно. Він лише змушений був поглядати на голі віття осики із яких час від часу зривався такий небесний діамант і капав чарівнику на голову або плечі.

  Такі години спокою він міг використати для зосередження та самозаглиблення. Занурюючись у себе чарівник збирав внутрішні сили, підставляв своє тіло під дію довколишньої природи. Від неї він міг зачерпнути нової наснаги, відкрити себе для потоків що спускались із небес та підіймались із глибин землі. Волхв очищав себе від усіх турбот та бентеги, впорядковував своє внутрішнє єство, яке починало наповнятися цим справжнім білим вогнем. Адже саме від нього кожна істота набиралася життя. Міць входила у нього з кожним подихом і розтікалась жилами до кожної клітини. Одночасно він відчував цей струмінь із божественних висот, що заходить йому через маківку та огортає ціле тіло якоюсь незримою оболонкою незримого для звичайного ока сяйва. У час коли він не витрачав сили треба було їх накопичувати.

  Заглиблюючись у себе чарівник водночас не залишав без уваги і все довкола. Так за якийсь час на протилежному пагорбі серед туману вигулькнули двоє вовків. Великі світло-сірі тварини вийшли з поміж кущів і почали уважно вивчати околицю. Їх високо підняті голови та настовбурчені вуха вказували, що вони таки помітили і людину, і коней. Хижаки на якийсь час наче застигли, не відводячи погляд від протилежного схилу улоговини, де під деревом сидів Борна, а потім повільно відійшли та заховались між деревами. Такі тварини чудово відчували силу іншої істоти і розуміли, що із деким взагалі не варто задирати. На конях сіроманці також відчували його відбиток і розуміли, що за них треба буде поборотись із цим таким незвичним чоловіком.

  У цьому затягнутому туманом краю напевно уже минув полудень, коли Борна вирішив повернутися до своєї вбогої оселі. Коні, вдоволені спожитою трапезою, бадьоро тупотіли стежиною попереду нього, самі уже вивчивши дорогу. Волхв уже й незчувся як дійшов до хижі. І в цю ж мить від здригнувся від несподіванки. З отвору в покритому мохом даху вилітала цівка диму. Сьогодні ж він ще вогонь взагалі не запалював. Там всередині хтось був. А будь-яких несподіванок чарівник радше не полюбляв. Так що побачити тут воєводу Осебора чи навіть когось із своїх товаришів-волхвів, що могли віднайти особливі способи, як його відшукати, він особливо не бажав. Неочікувані гості найчастіше приносили із собою якісь нехороші вісті. Однак якогось ворога він тут також не сподівався. Який же супостат приходить до тебе до дому та розпалює вогнище. Хоча це могли б бути і місцеві мисливці, для яких цей будиночок був саме їх оселею, а він для них – зайдою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше